Відео з камери спостереження.

У вівторок, 7 лютого, о 17:40 близько 15 осіб увірвались до приміщення Центру візуальної культури, нанесли тілесні ушкодження охоронцю, знищили експозицію виставки Давида Чичкана “Втрачена можливість” та викрали чотири роботи.

Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка українського художника Давида Чичкана “Втрачена можливість” відкрилася у Центрі візуальної культури у четвер, 2 лютого. Після цього у соціальних мережах на сторінках ультраправих блогерів та груп з’явилися заклики до знищення виставки та погрози художнику і організаторам виставки.

Задля безпеки відвідувачів та художника ми скасували авторську виставкою, що мала відбутися в суботу, 4 лютого, та закрили експозицію на два дні, суботу та неділю, 4 і 5 лютого. Попри повідомлення, що експозиція буде закрита, а екскурсія не відбудеться, в суботу біля входу до Центру зібралася група молодиків (на фото), які здійснили жорстокий напад на перехожого, а також забризкали перцевим балоном відвідувачку та відвідувача, які прийшли на виставку. Однією з відвідувачок було здійснено звернення до поліції. Ці ж молодики розбили пластикову табличку та зірвали рекламний банер виставки.

У вівторок, 7 лютого, о 14.00 виставка відкрилася за розкладом. За дверима до експозиції спостерігав юнак. На запитання співробітниці Центру, чи він хоче зайти, він відповів, що повернеться пізніше. Оскільки юнак поводився підозріло і був одягнений типово для ультраправої субкультури, співробітниці Центру викликали поліцію та почали закривати двері до експозиції, щоразу відкриваючи їх для відвідувачів.

Близько 17.40 охоронець, який чергував в експозиції разом зі співробітницями Центру, відкрив двері двом відвідувачам та відвідувачці, разом із якими до приміщення увірвалося близько 15 чоловіків із закритими обличчями. Вони застосували проти охоронця балончик і оточили його, погрожуючи, та вимагаючи лягти на підлогу. В подальшому кілька осіб атакували охоронця, наносячи йому удари в обличчя, а решта ламали захисні покриття, обмальовували стіни балоном, знищували роботи та фіксували усе на камери персональних телефонів. Безрезультатно спробувавши увірватися до офісного приміщення, де перебували співробітниці Центру, нападники втекли, забравши з собою чотири роботи з виставки та кілька книжок.

Серед написів на стінах, зроблені нападниками, є тризуб, стилізований під кельтський хрест, що є одним із доказів того, що напад здійснили неонацисти. Покищо жодне з ультраправих угруповань України чи Росії не взяло на себе відповідальність за напад.

З приводу інциденту відкрито кримінальне провадження за статтею 296 ККУ “Хуліганство, вчинене групою осіб”, що може бути перекваліфіковане.

На виставці було представлено десять графічних полотен Давида Чичкана. Чотири із них викрадені, а три повністю знищені. Уціліли лише дві роботи, а одна мало пошкоджена. Попередньо ми оцінюємо ці збитки у 155 тисяч гривень. Збитки Центру (розламані стіни, знищені захисні покриття, розламаний обігрівач та інше) оцінюємо  у 39 тисяч гривень.

Організована Центром візуальної культури виставка Давида Чичкана “Втрачена можливість” присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні. Вона ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя. У серіях графічних робіт художник розкривав причини і говорив про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва.

На Центр візуальної культури нападають не вперше. У вересні 2014 року біля метро „Контрактова площа“ семеро осіб у камуфляжі жорстоко побили директора ЦВК та викладача Києво-Могилянської академії Василя Черепанина. У травні 2012 року двоє молодиків атакували виставку Євгенії Бєлорусець „Своя кімната“, присвячену українським квір-сім’ям, та побили охоронця. У грудні 2010 року на учасників маршу з нагоди Міжнародного дня прав людини „Анти-Йолка“ в рамках конференції „Ідеологія відмінності“ напали у метро. У листопаді 2010 року невідомі у масках, кинувши газову шашку, атакували учасниць та учасників заходу, присвяченого Дню пам’яті трансгендерних людей. Жоден із нападів дотепер не розслідувано.

2 – 26 лютого 2017

Відкриття виставки – в четвер, 2 лютого, о 19.00.

В суботу, 4 лютого, о 16:00 відбудеться авторська екскурсія виставкою.

Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка “Втрачена можливість” ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя.

У серіях графічних робіт художник розкриває причини і говорить про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – парадоксальне явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва. Давид Чичкан іронічно пропонує її прихильникам бути послідовними і “декомунізувати” не лише спадок радянської держави, а й українських соціалістів – Івана Франка, Михайла Драгоманова, Лесі Українки. Художник наголошує, що низький рівень політичної культури українського суспільства обумовлює “декомунізацію”, а низький рівень політичної свідомості на пострадянському просторі загалом розширює можливості пропагандистської машини реакційного Кремля.

Для Давида Чичкана його політичний активізм є невіддільним від художньої практики. Як анархіст і художник своїми роботами (від стріт-арту до графічних серій) він політизує дискурс українського сучасного мистецтва, перетворюючи його на інструмент трансформації суспільства.

Давид Чичкан – художник, анархо-комуніст, активіст організацій “Чорна веселка” та “ЛКПД”. Живе та працює в Києві.

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00. В понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Політична критикa, Громадське Культура

Середа, 25 січня, 19.00

Злами акаунтів у соціальних мережах, крадіжки ідентичності, “хакерські” атаки та віруси, повсюдне стеження — сьогодні кожен користувач мережі Інтернет перебуває на своєрідній “передовій” інформаційної війни. Однак, на відміну від великих корпорацій чи спецслужб, ми зазвичай не володіємо ресурсами для захисту своєї онлайн активності.

В рамках заходу “Шифрування даних — манія чи інформаційна гігієна?” Ксенія Єрмошина розкаже про останні тенденції у шифруванні та інформаційній безпеці в Європі, після чого Вадим Гудима проведе тренінг з індивідуальної оцінки ризиків у цифровій безпеці. Ми обговоримо, чим відрізняються цифрові загрози в Україна та Європі, як правильно оцінювати власні ризики, та чому тема шифрування стала настільки важливою у публічних дискусіях та експертних обговореннях щодо майбутнього розвитку Інтернету.

Ксенія Єрмошина спеціалізується на громадянських веб-технологіях та криптографії. Здобула PhD ступінь в Ecole Nationale Superieure des Mines de Paris (Mines ParisTech) за спеціальністю соціо-економіка інновацій. Організаторка криптовечірки “TransCyberien“. Досліджує за такими напрямками як соціологія техніки, акторно-мережева теорія, інформаційна безпека, криптографія та ін.

Вадим Гудима — тренер з цифрової безпеки для журналістів та активістів. Консультує українські та міжнародні неурядові організації щодо захисту приватності та відповідального використання даних. Перший стипендіат напрямку Responsible Data and Privacy в рамках участі у міжнародній мережі School of Data. Досліджує питання власності на дані, що збираються та публікуються українськими державними службами.

Вхід вільний.

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Субота, 24 грудня, 19.00

Сценарій фільму засновано на протоколах допитів та історіях родичів маловідомого українського анархіста Івана Крупського – прадіда Миколи Рідного. Фільм поділено на частини, що присвячені парадоксально різним періодам життя героя: його керівництву повстанським загоном, участі у громадянський війні початку 1920-х років, службі в міліції, та роботі будівельником радянського заводу.

Документально-постановочні епізоди відтворюють минуле через дії героїв сьогодення: сучасних анархістів, співробітників нової поліції, студентів та робітників. Зйомки відбувалися безпосередньо у місцях історичних подій: Полтаві, Гадячі, Харкові та Богодухові.

Фільм проблематизує процеси формування історичної пам’яті та героїзації окремих постатей у відповідності до інтересів сучасної політики.

“Сірі коні”, 44’07’, 2016

Режисер, сценарист, режисер монтажу, продюсер – Микола Рідний

Оператори: Дмитро Пашко, Павло Іткін, Вадим Смарченко, Микола Рідний

Учасники: Володимир Балаш, Аліса Мордасова, Ян Герасімов, Інна Зяблікова, Ігор Попельнюк, Данило Речковський,  Каріна Терлетська, Андрій Рачинський та інші.

Лінійна продюсерка — Люба Кнорозок

Партнер проекту — Hromadske.ua

Микола Рідний — художник, куратор, співредактор онлайн видання Prostory. Його роботи були показані у Пінакотеці сучасності, Мюнхен (2016), Музеї сучасного мистецтва Ляйпцигу (2016, 2015), на 56-й бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2015), бієнале Київська школа (2015) та ін. Живе та працює в Харкові.

Вхід вільний.

19 листопада – 25 грудня

“Кінотрон – це нова форма кіновиробництва.

Аналогія виникає одразу: циклотрон, синхрофазотрон тощо.

Це все – про найвищі швидкості та гігантські енергії”. 

З архіву кінорежисера Фелікса Соболєва

Виставка “Кінотрон” уперше представить публіці маловідоме, але унікальне явище з історії українського кіно. Йдеться про експериментальні пошуки представників “київської школи наукового кіно”, що виникла в 1960-х роках навколо видатного кінорежисера Фелікса Соболєва. Його фільми “Сім кроків за горизонт”, “Я та інші” тощо чи не вперше продемонстрували, що наукове кіно може здобути популярність у масового глядача, створюючи при цьому експериментальний синтез науки та мистецтва. Втім, переважна більшість новаторських ідей Соболєва та його послідовників не була втілена.

На виставці “Кінотрон”, створеній у результаті дослідження архівів Фелікса Соболєва та його колег, будуть уперше оприлюднені утопічні концепції “київської школи наукового кіно”. Соболєв описував свою ідею “кінотрону” як “нову форму кіновиробництва”, що уможливить “потужне прискорення” процесу створення фільмів і творчого мислення загалом. Ця ідея залишилася на папері – так само, як чимало інших задумів Соболєва. У центрі виставки – засноване на архівних знахідках припущення про те, що Соболєв та його колеги прагнули створити екранізацію знаменитого філософського есе Станіслава Лема “Сума технології” – фільм, що мав шанс здійснити справжню революцію в кіно.

Виставка “Кінотрон” зіставляє ці невтілені утопічні задуми з фрагментами фільмів, створеними “київською школою наукового кіно” в рамках жорсткого бюрократичного контролю над кіновиробництвом. Ці фільми охоплюють найрізноманітніші сфери сучасної науки – від експериментальної соціології до астрофізики, від політичної науки до кібернетики (особливе місце в історії українського наукового кіно посідає співпраця з Інститутом кібернетики, заснованим академіком Глушковим у Києві). Сьогодні, в часи нового інтересу до ідей прискорення й технологічного розширення можливостей людини, ідея “кінотрону” заслуговує на своє запізніле втілення – принаймні у форматі виставки.

Концепція виставки: Олексій Радинський

Дослідницька група проекту: Руслана Козієнко, Сергій Климко, Олексій Радинський

Архітектор виставки: Олександр Бурлака

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00 у будні, 12.00 – 20.00 у вихідні. В понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка працює до 25 грудня.

Виставка відбувається за сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Середа, 21 грудня, 19.00

Александра Кендзьорек “Оскар Гансен та “Відкрита форма”: До утопії теперішнього”

Теорія “відкритої форми” була сформульована 1959 року польським архітектором Оскаром Гансеном. Вона поставила питання про те, яким чином освоїти невизначене в процесі дизайну. Як зробити архітектуру відкритою для її користувачів, щоб вони могли брати участь у її створенні? Як створити дизайн зміни та знайти рівновагу між об’єктивними та суб’єктивними елементами проекту? Як перетворити архітектуру на “тло сприйняття”, що наголошувало б на багатстві повсякденного життя? Ця презентація розглядає можливість створення утопії в реальному житті на матеріалі аналізу таких візіонерських проектів Оскара Гансена, як “Лінійна безперервна система”, Музей сучасного мистецтва у Скоп’є та кібернетичний дизайн Експериментальної студії Польського радіо. Ідея, розроблена наприкінці 1950-х років, стає внеском до сучасних дебатів щодо архітектури відкритого коду (open source architecture) та змін в архітектурній професії після падіння зіркових архітекторів (starchitects).

Александра Кендзьорек – історик мистецтва, кураторка в Музеї сучасного мистецтва (Варшава). Її основні зацікавлення – перетин архітектури та візуальних мистецтв, а також експериментальні підходи до мистецької та архітектурної педагогіки. Вона курувала виставки, перегляди та семінари в Yale School of Architecture, Bauhaus Dessau Foundation, MACBA (Барселона), Index — The Swedish Contemporary Art Foundation (Стокгольм) тощо. Вона також є кураторкою Дому Оскара та Зофії Хансенів (Шумін). Александра Кендзьорек є співредакторкою книги “Оскар Гансен – Відкриваючи модернізм: Про відкриту форму в архітектурі, мистецтві та дидактиці” (разом із Лукашем Рондудою).

Томаш Фудала “Варшава в будові”

“Варшава в будові” – це фестиваль міського дизайну, що розглядає сучасну Варшаву та її функції урбаністичного центру. Яким є значення сучасної Варшави? Як жити у місті, яким чином його використовувати, чому нам взагалі потрібні міста? Щорічний фестиваль “Варшава в будові”, співорганізований Музеєм сучасного мистецтва та Музеєм Варшави, цього жовтня відбувся увосьме. Протягом фестивалю варшавський Музей сучасного мистецтва стає точкою зустрічі для всіх, хто хоче працювати разом задля створення такого міста, яким його хочуть бачити мешканці та мешканки. Музей запрошує громадські організації, міських активістів, дизайнерів, архітекторів, журналістів та соціологів брати участь у фестивальних дебатах і проектах. “Варшава в будові” має справу з архітектурою та її авторами, рекламою в публічному просторі, партиципаційними процесами та житловою політикою.

Томаш Фудала – історик мистецтва, куратор Музею сучасного мистецтва (Варшава). Куратор фестивалю “Варшава в будові”. Його тексти друкувались у виданнях Artforum, Domus, Obieg, Czas Kultury тощо.

Робоча мова – англійська.

Вхід вільний.

Презентації відбудуться в рамках виставки “Кінотрон”, що триває у Центрі візуальної культури до 25 грудня.

Вівторок, 20 грудня, 19.00

Відео-поема “Ком’юніон” розгортається як зіткнення між трьома жіночими характерами: приїжджою найманою робітницею та представницями культурної еліти, що претендують на етичні цінності та соціальний авторитет. Драматична поема є не стільки соціальною критикою, скільки спробою віднайти в ідеології віри й духовності брехню, що говорить мовою любові та блага, але походить від влади та пригноблення. Надія та сподівання на спільність змінюються в поемі відчуженням, викликаним соціальною нерівністю і претензіями на інтелектуальну та духовну вищість. Інститут духовності, який, здавалося б, покликаний об’єднати соціально відчужених людей з різних боків барикад, насправді оголює неможливість здобути соціальну єдність. Тим не менше, в п’єсі пунктирно накреслено очікування такої єдності.

“Ком’юніон” (2016, 25’). За мотивами драматичної поеми Кеті Чухров (2009). Продюсерка: Ольга Широкоступ. Монтаж і редакція: Віктор Алімпієв. Виконавиці: Віра Кузнєцова, Кеті Чухров, Анастасія Іванова. Оператор: Сергій Шиловс.

Кеті Чухров – драматургиня, філософиня, есеїстка. Серед її книжок – “Просто люди” (2010), “Бути і виконувати. Проект театру в філософській критиці мистецтва” (2009). Авторка численних публікацій з філософії та теорії мистецтва, що виходили, зокрема, у виданнях e-flux journal, ХЖ, Artforum, Afterall. Cеред її зацікавлень – онтологія перформативних практик, компаративні епістемології соціалізму і капіталізму, пост-гуманістичні студії.

Після перегляду відбудеться обговорення фільму за участі Кеті Чухров та продюсерки фільму Ольги Широкоступ.

Вхід вільний.

За сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Понеділок, 19 грудня, 19.00

Останнім часом поняття ідеального все частіше фігурує в сучасній думці, не зважаючи на звинувачення континентальної філософії в ідеологізації матеріальних процесів з боку акторно-мережевої теорії та об’єктно-орієнтованих онтологій. Однак, у дивний спосіб, саме з появою на сцені сучасних матеріалізмів стало очевидним, наскільки матеріалістична діалектика марксистської думки відрізняється від вульгарного матеріалізму сучасних об’єктно-орієнтованих онтологій. Тим часом, у радянській філософії – в роботах Виготського, Ільєнкова, Ліпшица – задовго до Бадью та Жижека була здійснена спроба розглянути діалектичний зв’язок між думкою і тілом, поняттям і річчю, ідеальним і матеріальним, абстрактним і конкретним. Ця діалектика ідеального і матеріального не була б можливою поза контекстом соціалістичної економіки з усіма її негараздами, й саме ця діалектика змінює наш погляд на питання емансипації, праці, художнього виробництва та свободи.

Кеті Чухров – драматургиня, філософиня, есеїстка. Серед її книжок – “Просто люди” (2010), “Бути і виконувати. Проект театру в філософській критиці мистецтва” (2009). Авторка численних публікацій з філософії та теорії мистецтва, що виходили, зокрема, у виданнях e-flux journal, ХЖ, Artforum, Afterall. Cеред її зацікавлень – онтологія перформативних практик, компаративні епістемології соціалізму і капіталізму, пост-гуманістичні студії.

Лекція відбудеться в рамках виставки “Кінотрон”, що триває у Центрі візуальної культури до 25 грудня.

Вхід вільний.

За сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Кадр із фільму Дзиґи Вертова “Людина з кіноапаратом”

П’ятниця, 16 грудня, 19.00

Документальне кіно сьогодні стало одним із пріоритетних репрезентаційних засобів, певною мірою маючи можливість опонувати системі виробництва образів та повідомлень, не прив’язаній до фактів. На перший погляд абсолютно прозоре щодо репрезентованої у ньому реальності, воно покликане об’єктивно відображати певні істини про різні аспекти історичного світу. З іншого боку, таке розуміння об’єктивності було розкритиковане в медіа-теорії як своєрідна форма ідеології, що дозволяє з легкістю інструменталізувати документальне кіно в цілях державної пропаганди.

Якою мірою документалістика висловлює істину? Наскільки ця істина є універсальною? Як вибудовувати співвідношення між фактом і документом в часи, коли поняття “постправди” врешті вийшло на авансцену? Під час лекції на прикладі деяких критичних документальних фільмів – від Дзиґи Вертова до Харуна Фарокі – буде розглянуто політичні стратегії виробництва істини у документальному кіно.

Юстина Кравчук – культурологиня, перекладачка, членкиня Центру візуальної культури, аспірантка відділу кіномистецтва і телебачення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України.

Візуальна лабораторія – це платформа для дослідницького обміну, яка створює можливість публічного обговорення актуальних тем, охоплюючи різноманітну проблематику в площині візуальних студій та гуманітарного знання загалом. Візуальна лабораторія дозволяє продемонструвати процес дослідження, залучаючи усіх зацікавлених до виробництва спільного знання.

Вхід вільний.

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

П’ятниця, 9 грудня, 19:00

Уве Ґьоссель – незалежний драматург, куратор і викладач (Берлін, Німеччина). Вивчав прикладну культурологію та естетичну практику в Гільдесхаймському університеті, який закінчив з дипломом у галузі прикладних досліджень культури. Впродовж 1999-2002 років – драматург Народного театру в місті Росток, у 2002-2004 – драматург берлінського “Maxim Gorki Theater”. З 2005 року став членом правління Національного об’єднання драматургів Німеччини. З 2006 до 2014 року очолював міжнародний форум фестивалю “Theatertreffen Berlin”.

Під час зустрічі “Імплементація робочої моделі проектного театру в українському культурному просторі” Уве Ґьоссель говоритиме про театр як інструмент соціального впливу і представить аналіз механіки та форми документального театру на прикладі вистави “Кінець удавання”, прем’єра якої відбудеться 8 грудня.

Проект “Кінець удавання” спрямовано на критику імітації реформ і діалогу та створення українським політикумом “картинки на експорт”, що заміщує процес реальних трансформацій державних інституцій, необхідних для євро-інтеграції України. Центральною подією проекту є створення документальної вистави “Кінець удавання”. В рамках проекту відбудеться серія тематичних майстер-класів та дискусія, присвячена проблемам реформування театральної галузі в Україні.

Вхід вільний. 

Організатори: проект “Кінець удавання” за підтримки ГО “Театральна Платформа” та Goethe-Institut в Україні.

Партнери:  

Центр візуальної культури

ETC (European Theatre Convention)

ГОГОЛЬFEST, ЦСМ “ДАХ”

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation