Четвер, 30 березня, 19:00

Зі свого дому в Камеруні Пол пройшов через Сахару і жив у лісі на марокканському узбережжі, очікуючи на слушний момент аби перетнути Середземне море. Саме там він вперше зустрів Якоба Пройса, який знімав фільм “на кордонах Європи”.

Полу вдалося перепливти море на гумовому човні і потрапити до Іспанії. Однак, під час цієї під час цієї 50-годинної одіссеї половина його супутників загинули. Протягом двох місяців Пола тримали в депортаційному центрі, а після звільнення він вдруге зустрівся із Якобом у притулку для мігрантів на півдні Іспанії. Коли Пол вирішив продовжити свою подорож до Німеччини, перед Якобом постав вибір: стати активним учасником у пошуках кращого життя для свого приятеля чи залишитися відстороненим режисером-документалістом?

“Пол приходить з-за моря: щоденник зустрічі”, 2017, 97’

Weydemann Bros, Німеччина

Режисер: Якоб Пройс

Якоб Пройсс – режисер-документаліст. Народився у Берліні 1975 року, де живе і працює сьогодні. Якоб Пройс здобув ступінь з юриспруденції у Сорбонні (Париж), а також магістерський ступінь у Коледжі Європи (Натолін). У 2014 році Пройсс став співзасновником ініціативи Geht Auch Anders, у рамках якої художники порушують політичні питання та виражають свої позиції. З 2014 року він працює експертом з міграції за запрошеннями різних організацій та ініціатив – це безпосередній результат досліджень, які він провів для фільму “Пол приходить з-за моря: щоденник зустрічі”.

Фільм буде показано мовою оригіналу з українськими субтитрами.

Після показу відбудеться обговорення за участі Якоба Пройса.

Вхід вільний.

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Субота, 1 квітня 2017, 19:00

Центр візуальної культури та “Політична критика” запрошують на концерт експериментальної музики “Шумоізоляція” від музичного лейбла “Freak Friendly DIY”, що відбудеться у суботу, 1 квітня, о 19:00.

У концерті візьмуть участь: Єлєна Глазова (Рига, Латвія), Ujif_notfound (Київ), ХАН (Донецьк) та Бобрик (Київ).

Художниця Єлєна Глазова поєднує у своїх роботах образ, поетичний текст, експериментальний звук та інсталяцію. Вона працює з нойзом та дроном, зазвичай сконструйованими з обробленого вокалу. Музичну кар’єру Єлєна почала у 2012 році, і за шість років відзначилася колаборацією з такими експериментаторами у музиці, як Дерек Хольцер, Алєксєй Борісов, Ернесто Естрелла та іншими, виступами у Голандії, Швеції, Естонії, Латвії, Росії.

Ujif_notfound – сценічне ім’я київського медіахудожника Георгія Потопальського. Основний напрямок його діяльності – це створення мультимедійних систем на основі алгоритмів кінетичної взаємодії людини і програми. Живі виступи Георгія засновані на генерації звукових і візуальних потоків в режимі реального часу. Контролюючи прописані програми (патчі) Ujif_notfound щоразу створює унікальний аудіовізуальний простір, що існує тільки під час виконання, і який неможливо відтворити знову.

ХАН та Бобрик – нові українські проекти. ХАН – це харшнойз-еманація учасників групи SCHPERRUNG з Донецьку. Бобрик – проект засновника “Freak Friendly DIY” Валентина Нусімова.

“Freak Friendly DIY” – незалежний лейбл експериментальної музики, заснований у 2009 році. За цей час лейбл випустив більше 40 релізів, організував десятки концертів, запрошував в Україну зарубіжних музикантів.

Вхід вільний.

Організатори: Freak Friendly Diy, Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Неділя, 2 квітня 2017, 18:00

Сьогодні індустрія моди – це глобальна система виробництва і постачання, з усіма особливостями і величезними проблемами, які характерні для таких систем. І Україна включена в цей ланцюг на одній із найнижчих його ланок.

Незважаючи на всю історію боротьби за права робітників і робітниць, 12-годинний робочий день, небезпечні – іноді смертельно – умови праці, наднизька оплата цієї праці, репресії проти профспілкових активістів та активісток є типовими і системними у виробництві брендового одягу.

В чому причини такої ситуації? Які особливості створення брендового одягу в Україні? Чи є якісь спроби змінити ситуацію на глобальному рівні і чи дають вони результати? Оксана Дутчак представить матеріали свого дослідження на цю тему.

Оксана Дутчак – соціологиня, аспірантка кафедри соціології НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, дослідниця Центру соціальних і трудових досліджень 

Лекція відбудеться в рамках виставки “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм”, що проходить у Центрі візуальної культури до 9 квітня.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

П’ятниця, 17 березня, 19:00

У 2009 році ґрафіті-художниця з Чехії Сані вирішила затвердити жіноче графіті як “окрему культуру” та зняти документальний фільм. Протягом 7 років вона зустрічалася з ґрафітчицями по всьому світу, щоб щоб дослідити і порівняти їхні роботи. Фільм “Girl Power” знайомить із 15-ма ґрафіті-художницями з 15 міст по всьому світу: Праги, Кейптауна, Сіднея, Біля, Мадрида, Берліна, Тулузи, Барселони, Москви, Нью-Йорка та інших.

Більшість з тих, хто займається ґрафіті – чоловіки, і вони часто транслюють думку, що це заняття – і особливо незаконна його складова, – “не для дівчат”. Втім, за останні роки все більше жінок займаються графіті: існують шоу жіночого ґрафіті, спеціалізовані часописи та вебсайти. Героїні фільму “Girl Power” досягли успіху в “чоловічому” світі ґрафіті.

Трейлер.

“Girl Power”, 2016, 90’

Punk Film, Чехія

Режисери: Сані, Ян Заїчек
Фестивальні нагороди: Filmový festival Finále Plzeň (2016) 

Сані – режисерка, продюсерка та ґрафіті-художниця з Чехії. Займається ґрафіті протягом 14 років.

Ян Заїчек – кінорежисер, аніматор, композитор. Один із першопочатківців у царині чеського ґрафіті на початку 1990-х.

Фільм буде показаний мовою оригіналу з субтитрами українською.

Вхід вільний.

Організатор: Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики “86”

Партнер: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Субота, 18 березня, 16:00

“Праця жіночих рук” – це серія невеликих лекції, де буде представлений соціологічно-історичний зріз тем, що стосуються жіночої праці у сферах масового виробництва текстильних виробів та індивідуальної та творчої ручної роботи:

Соціологиня Оксана Дутчак представить матеріали свого дослідження на тему “Брендовий одяг made in Ukraine: оплата та умови праці працівниць швейних фабрик”.

Історикиня Ольга Мартинюк розповість про трагедію на підприємстві “Чернігіввовна”, і як його робітниці отримали статус ліквідаторів: “Сортувальниці радіоактивної вовни 1986-го”.

Кураторка і дослідниця гендеру з Мінська Ірина Соломатіна ознайомить із історією донедавна невідомої білоруської народної майстрині, що мала незвичайні талант і долю: “«Дываны-маляванкі» білоруської художниці Альони Кіш (1896(?)–1949): між забуттям і визнанням”.

Художниця Анна Сороковая у доповіді “Військове рукоділля” поділиться історіями про те, яких форм набирала текстильна ручна праця в часи Першої і Другої світових війн, а також в наш час.

Захід відбудеться в рамках виставки “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм”.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Неділя, 19 березня, 16:00

Кураторка та учасниця виставки “Textus. Вишивка, текстиль, фемінізм” Оксана Брюховецька проведе кураторську екскурсію експозицією.

Виставка “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм” виявляє пласт феміністичного мистецтва, представленого через вишивку і текстиль, та пропонує глядач(к)ам прочитати його саме як наратив, повертаючись до початкового значення поняття “textus”, що означає “тканина”, “поєднання”, “переплетіння”.

Учасниці виставки: Софія Времєнная, Ксенія Гнилицька, Анна Звягінцева, Аліна Клейтман, Аліна Копиця, Тетяна Корнєєва, Ірина Кудря, Валентина Петрова, Оксана Брюховецька, Анна Сороковая, Ірина Стасюк, Олеся Трофименко, “Швеми”, Анна Щербина.

Оксана Брюховецька – феміністка, художниця, кураторка, та публіцистка, членкиня Центру візуальної культури.

Понеділок, 20 березня, 19:00

Художниця, перформерка, дослідниця та арт-критикиня Ута Кільтер протягом 25 років створювала передачу “Ситуація Ута”, присвячену сучасному мистецтву. До випусків щотижневої передачі увійшли, зокрема, огляди виставок, що відбувалися протягом двох десятиліть у Києві, Львові та найбільше в Одесі. На зустрічі Ута Кільтер представить свій відео-архів, розкаже про досвід створення авторської передачі, поділиться спогадами та роздумами про художній процес в Україні у 90-х роках.

“Це для бізнесменів 90-ті були «буремними», а для нас, художників – «бравими». То були славетні роки! Так! Ми працювали до повного виснаження, без сну, без грошей: усе, що створювалося, робилося на ентузіазмі! Ми досить багато їздили, привозили матеріали і демонстрували їх. Це був шлях/метод з Європи в Україну, а не навпаки”.

Ута Кільтер – художниця, акторка, кураторка, мистецтвознавиця, журналістка, дослідниця. Народилася в Києві. Навчалася в Київському хореографічному училищі. Випускниця філософського факультету університету ім. Тараса Шевченка. З початку 90-х років створює телепередачу “Ситуація Ута”. Живе та працює в Одесі.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Середа, 15 березня, 19:00

В часи розпаду Радянського Союзу для французького суспільства Україна була малознайомою державою, практично не представленою громадською думкою. Минув час і це сприйняття трансформувалося. Нинішня політика Франції щодо України суттєво змінюється внаслідок політик, які проводить Київ і Москва.

У своїй лекції Анн де Тангі представить еволюцію сприйняття та політики Франції щодо України, а також спробує означити проблеми, які Франція вбачає в “українському питанні”.

Анн Де Тангі – французька історикиня та політолог, працює у сфері міжнародних відносин. Вона спеціалізується на міжнародній політиці Росії та України. Анн Де Тангі викладає в Паризькому інституті політичних студій (Siences Po) та Національному інституті східних мов та цивілізацій, де викладає історію Радянського союзу та Росії. 

У 2015 році в Центрі візуальної культури відбувся розроблений Французьким інститутом цикл лекцій “Міграції, ідентичності, території”, що представляв французький досвід у вивченні питань міграції і був частиною програми “Школи переміщених осіб” Київської бієнале 2015 “Київська школа”.

Робоча мова – французька з послідовним перекладом на українську.

Вхід вільний.

Організатор: Французький інститут в Україні

Партнер: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Луіс Борасса, фрагмент алтаря Діві Марії та святому Георгію, 1400 р.

Субота, 11 березня, та неділя, 12 березня 2017

Голка й нитка – незмінні елементи розвитку цивілізації, актуальні і сьогодні. Однак, традиційно текстиль – жіноче заняття. Мистецтвознавиця і психотерапевтка Роцсіка Паркер у своїй книзі “Субверсивний стібок: вишивка та виробництво жіночості” (The Subversive Stitch: Embroidery and the Making of the Feminine) стверджує, що вивчаючи історію вишивки, ми вивчаємо історію жінки.

Лекція Софії Токар “Голка й нитка”, що відбудеться у суботу, 11 березня, о 18:00, допоможе зрозуміти, чому текстиль та жіноча творчість так міцно пов’язані протягом кількох останніх століть і чому прийнято розділяти “високе” та “низьке” мистецтво. Лекторка простежить історію текстильної продукції як мистецтва і як соціального феномену, нерозривно пов’язаного зі становищем жінки в суспільстві.

Воркшоп з крафтивізму, що відбудеться у неділю, 12 березня, о 15:00, складатиметься зі вступної теоретичної частини про історію і роль крафтивізму у суспільних протестах, а також із практичної частини.

Крафтивізм (craft+activism=craftivism) підриває традиційні погляди на роль рукоділля в руках жінок і чоловіків, вказуючи на те, що особисте може бути суспільним, і що вишивка може бути протестом, який надихає та підтримує усіх, хто бере участь. У крафтивізмі важливі колективність і згуртованість в процесі створення “маленьких протестів” за допомогою голки, ниток і спиць.

Софія Токар – дослідниця, кураторка програми резиденцій для митців і мисткинь зі Східної Європи і Центральної Азії у Празі. Народилася в 1990 році в Молдові. З 2010 року живе у Празі, де навчається на магістерській програмі  з історії мистецтв у Карловому університеті. Досліджує використання текстильних технік в сучасному мистецтві та активізмі, зокрема у феміністичних рухах.

Лекція та воркшоп відбудуться в рамках виставки “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм”.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

12 – 26 лютого, 2017

У неділю, 12 лютого, ми перевідкриваємо виставку Давида Чичкана “Втрачена можливість” в її нинішньому стані. Законсервований після погрому виставковий простір слугуватиме майданчиком для осмислення ситуації, в якій сьогодні опинилося не лише художнє висловлювання, але й загалом наше суспільство.

Роботи Давида Чичкана – твори мистецтва, художні образи, сильні у своїй слабкості перед замаскованими погромниками. Інтерпретація цих образів вимагає складного розгляду, нюансованого коментування, вдумливої критики та естетичної чутливості. Продовження роботи виставки означає повернення на територію інтелектуального обміну та рефлексії, з якого виставку було витіснено варварським насильством. Тільки так можна побачити її реальні політичні смисли.

Разом з тим, продовжуючи стояти на позиціях відкритості, просвітництва, свободи слова й автономії творчості, ми пропонуємо критично поглянути на постмайданний соціальний ландшафт і можливості не втратити визначені під час Майдану орієнтири майбутнього. Погром – це дикунство і суть антимайдану, соціальної темряви, яка не повинна заволодіти публічним простором України.

Ми перевідкриваємо виставку лекцією української юристки та правозахисниці Ксенії Проконової, що відбудеться в неділю, 12 лютого, о 16:00. Адресована митцям, культурним інституціям і правозахисникам, лекція розгляне можливості правових дій при нападах та знищенні творів мистецтва.

Ксенія Проконова – адвокатеса, керівниця Практики управління конфліктами.

 Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка українського художника Давида Чичкана “Втрачена можливість” відкрилася у Центрі візуальної культури у четвер, 2 лютого. Вона ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя. У серіях графічних робіт художник розкривав причини і говорив про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва. 

Нагадуємо, що у вівторок, 7 лютого, о 17:40 14 осіб увірвались до приміщення Центру візуальної культури, нанесли тілесні ушкодження охоронцю, знищили експозицію виставки та викрали чотири роботи.

Виставка працюватиме до 26 лютого. Години роботи: вівторок – неділя, з 14:00 до 20:00.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Політична критикa, Громадське Культура