19 листопада – 25 грудня

“Кінотрон – це нова форма кіновиробництва.

Аналогія виникає одразу: циклотрон, синхрофазотрон тощо.

Це все – про найвищі швидкості та гігантські енергії”. 

З архіву кінорежисера Фелікса Соболєва

Виставка “Кінотрон” уперше представить публіці маловідоме, але унікальне явище з історії українського кіно. Йдеться про експериментальні пошуки представників “київської школи наукового кіно”, що виникла в 1960-х роках навколо видатного кінорежисера Фелікса Соболєва. Його фільми “Сім кроків за горизонт”, “Я та інші” тощо чи не вперше продемонстрували, що наукове кіно може здобути популярність у масового глядача, створюючи при цьому експериментальний синтез науки та мистецтва. Втім, переважна більшість новаторських ідей Соболєва та його послідовників не була втілена.

На виставці “Кінотрон”, створеній у результаті дослідження архівів Фелікса Соболєва та його колег, будуть уперше оприлюднені утопічні концепції “київської школи наукового кіно”. Соболєв описував свою ідею “кінотрону” як “нову форму кіновиробництва”, що уможливить “потужне прискорення” процесу створення фільмів і творчого мислення загалом. Ця ідея залишилася на папері – так само, як чимало інших задумів Соболєва. У центрі виставки – засноване на архівних знахідках припущення про те, що Соболєв та його колеги прагнули створити екранізацію знаменитого філософського есе Станіслава Лема “Сума технології” – фільм, що мав шанс здійснити справжню революцію в кіно.

Виставка “Кінотрон” зіставляє ці невтілені утопічні задуми з фрагментами фільмів, створеними “київською школою наукового кіно” в рамках жорсткого бюрократичного контролю над кіновиробництвом. Ці фільми охоплюють найрізноманітніші сфери сучасної науки – від експериментальної соціології до астрофізики, від політичної науки до кібернетики (особливе місце в історії українського наукового кіно посідає співпраця з Інститутом кібернетики, заснованим академіком Глушковим у Києві). Сьогодні, в часи нового інтересу до ідей прискорення й технологічного розширення можливостей людини, ідея “кінотрону” заслуговує на своє запізніле втілення – принаймні у форматі виставки.

Концепція виставки: Олексій Радинський

Дослідницька група проекту: Руслана Козієнко, Сергій Климко, Олексій Радинський

Архітектор виставки: Олександр Бурлака

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00 у будні, 12.00 – 20.00 у вихідні. В понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка працює до 25 грудня.

Виставка відбувається за сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Середа, 21 грудня, 19.00

Александра Кендзьорек “Оскар Гансен та “Відкрита форма”: До утопії теперішнього”

Теорія “відкритої форми” була сформульована 1959 року польським архітектором Оскаром Гансеном. Вона поставила питання про те, яким чином освоїти невизначене в процесі дизайну. Як зробити архітектуру відкритою для її користувачів, щоб вони могли брати участь у її створенні? Як створити дизайн зміни та знайти рівновагу між об’єктивними та суб’єктивними елементами проекту? Як перетворити архітектуру на “тло сприйняття”, що наголошувало б на багатстві повсякденного життя? Ця презентація розглядає можливість створення утопії в реальному житті на матеріалі аналізу таких візіонерських проектів Оскара Гансена, як “Лінійна безперервна система”, Музей сучасного мистецтва у Скоп’є та кібернетичний дизайн Експериментальної студії Польського радіо. Ідея, розроблена наприкінці 1950-х років, стає внеском до сучасних дебатів щодо архітектури відкритого коду (open source architecture) та змін в архітектурній професії після падіння зіркових архітекторів (starchitects).

Александра Кендзьорек – історик мистецтва, кураторка в Музеї сучасного мистецтва (Варшава). Її основні зацікавлення – перетин архітектури та візуальних мистецтв, а також експериментальні підходи до мистецької та архітектурної педагогіки. Вона курувала виставки, перегляди та семінари в Yale School of Architecture, Bauhaus Dessau Foundation, MACBA (Барселона), Index — The Swedish Contemporary Art Foundation (Стокгольм) тощо. Вона також є кураторкою Дому Оскара та Зофії Хансенів (Шумін). Александра Кендзьорек є співредакторкою книги “Оскар Гансен – Відкриваючи модернізм: Про відкриту форму в архітектурі, мистецтві та дидактиці” (разом із Лукашем Рондудою).

Томаш Фудала “Варшава в будові”

“Варшава в будові” – це фестиваль міського дизайну, що розглядає сучасну Варшаву та її функції урбаністичного центру. Яким є значення сучасної Варшави? Як жити у місті, яким чином його використовувати, чому нам взагалі потрібні міста? Щорічний фестиваль “Варшава в будові”, співорганізований Музеєм сучасного мистецтва та Музеєм Варшави, цього жовтня відбувся увосьме. Протягом фестивалю варшавський Музей сучасного мистецтва стає точкою зустрічі для всіх, хто хоче працювати разом задля створення такого міста, яким його хочуть бачити мешканці та мешканки. Музей запрошує громадські організації, міських активістів, дизайнерів, архітекторів, журналістів та соціологів брати участь у фестивальних дебатах і проектах. “Варшава в будові” має справу з архітектурою та її авторами, рекламою в публічному просторі, партиципаційними процесами та житловою політикою.

Томаш Фудала – історик мистецтва, куратор Музею сучасного мистецтва (Варшава). Куратор фестивалю “Варшава в будові”. Його тексти друкувались у виданнях Artforum, Domus, Obieg, Czas Kultury тощо.

Робоча мова – англійська.

Вхід вільний.

Презентації відбудуться в рамках виставки “Кінотрон”, що триває у Центрі візуальної культури до 25 грудня.

Вівторок, 20 грудня, 19.00

Відео-поема “Ком’юніон” розгортається як зіткнення між трьома жіночими характерами: приїжджою найманою робітницею та представницями культурної еліти, що претендують на етичні цінності та соціальний авторитет. Драматична поема є не стільки соціальною критикою, скільки спробою віднайти в ідеології віри й духовності брехню, що говорить мовою любові та блага, але походить від влади та пригноблення. Надія та сподівання на спільність змінюються в поемі відчуженням, викликаним соціальною нерівністю і претензіями на інтелектуальну та духовну вищість. Інститут духовності, який, здавалося б, покликаний об’єднати соціально відчужених людей з різних боків барикад, насправді оголює неможливість здобути соціальну єдність. Тим не менше, в п’єсі пунктирно накреслено очікування такої єдності.

“Ком’юніон” (2016, 25’). За мотивами драматичної поеми Кеті Чухров (2009). Продюсерка: Ольга Широкоступ. Монтаж і редакція: Віктор Алімпієв. Виконавиці: Віра Кузнєцова, Кеті Чухров, Анастасія Іванова. Оператор: Сергій Шиловс.

Кеті Чухров – драматургиня, філософиня, есеїстка. Серед її книжок – “Просто люди” (2010), “Бути і виконувати. Проект театру в філософській критиці мистецтва” (2009). Авторка численних публікацій з філософії та теорії мистецтва, що виходили, зокрема, у виданнях e-flux journal, ХЖ, Artforum, Afterall. Cеред її зацікавлень – онтологія перформативних практик, компаративні епістемології соціалізму і капіталізму, пост-гуманістичні студії.

Після перегляду відбудеться обговорення фільму за участі Кеті Чухров та продюсерки фільму Ольги Широкоступ.

Вхід вільний.

За сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Понеділок, 19 грудня, 19.00

Останнім часом поняття ідеального все частіше фігурує в сучасній думці, не зважаючи на звинувачення континентальної філософії в ідеологізації матеріальних процесів з боку акторно-мережевої теорії та об’єктно-орієнтованих онтологій. Однак, у дивний спосіб, саме з появою на сцені сучасних матеріалізмів стало очевидним, наскільки матеріалістична діалектика марксистської думки відрізняється від вульгарного матеріалізму сучасних об’єктно-орієнтованих онтологій. Тим часом, у радянській філософії – в роботах Виготського, Ільєнкова, Ліпшица – задовго до Бадью та Жижека була здійснена спроба розглянути діалектичний зв’язок між думкою і тілом, поняттям і річчю, ідеальним і матеріальним, абстрактним і конкретним. Ця діалектика ідеального і матеріального не була б можливою поза контекстом соціалістичної економіки з усіма її негараздами, й саме ця діалектика змінює наш погляд на питання емансипації, праці, художнього виробництва та свободи.

Кеті Чухров – драматургиня, філософиня, есеїстка. Серед її книжок – “Просто люди” (2010), “Бути і виконувати. Проект театру в філософській критиці мистецтва” (2009). Авторка численних публікацій з філософії та теорії мистецтва, що виходили, зокрема, у виданнях e-flux journal, ХЖ, Artforum, Afterall. Cеред її зацікавлень – онтологія перформативних практик, компаративні епістемології соціалізму і капіталізму, пост-гуманістичні студії.

Лекція відбудеться в рамках виставки “Кінотрон”, що триває у Центрі візуальної культури до 25 грудня.

Вхід вільний.

За сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Кадр із фільму Дзиґи Вертова “Людина з кіноапаратом”

П’ятниця, 16 грудня, 19.00

Документальне кіно сьогодні стало одним із пріоритетних репрезентаційних засобів, певною мірою маючи можливість опонувати системі виробництва образів та повідомлень, не прив’язаній до фактів. На перший погляд абсолютно прозоре щодо репрезентованої у ньому реальності, воно покликане об’єктивно відображати певні істини про різні аспекти історичного світу. З іншого боку, таке розуміння об’єктивності було розкритиковане в медіа-теорії як своєрідна форма ідеології, що дозволяє з легкістю інструменталізувати документальне кіно в цілях державної пропаганди.

Якою мірою документалістика висловлює істину? Наскільки ця істина є універсальною? Як вибудовувати співвідношення між фактом і документом в часи, коли поняття “постправди” врешті вийшло на авансцену? Під час лекції на прикладі деяких критичних документальних фільмів – від Дзиґи Вертова до Харуна Фарокі – буде розглянуто політичні стратегії виробництва істини у документальному кіно.

Юстина Кравчук – культурологиня, перекладачка, членкиня Центру візуальної культури, аспірантка відділу кіномистецтва і телебачення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України.

Візуальна лабораторія – це платформа для дослідницького обміну, яка створює можливість публічного обговорення актуальних тем, охоплюючи різноманітну проблематику в площині візуальних студій та гуманітарного знання загалом. Візуальна лабораторія дозволяє продемонструвати процес дослідження, залучаючи усіх зацікавлених до виробництва спільного знання.

Вхід вільний.

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

П’ятниця, 9 грудня, 19:00

Уве Ґьоссель – незалежний драматург, куратор і викладач (Берлін, Німеччина). Вивчав прикладну культурологію та естетичну практику в Гільдесхаймському університеті, який закінчив з дипломом у галузі прикладних досліджень культури. Впродовж 1999-2002 років – драматург Народного театру в місті Росток, у 2002-2004 – драматург берлінського “Maxim Gorki Theater”. З 2005 року став членом правління Національного об’єднання драматургів Німеччини. З 2006 до 2014 року очолював міжнародний форум фестивалю “Theatertreffen Berlin”.

Під час зустрічі “Імплементація робочої моделі проектного театру в українському культурному просторі” Уве Ґьоссель говоритиме про театр як інструмент соціального впливу і представить аналіз механіки та форми документального театру на прикладі вистави “Кінець удавання”, прем’єра якої відбудеться 8 грудня.

Проект “Кінець удавання” спрямовано на критику імітації реформ і діалогу та створення українським політикумом “картинки на експорт”, що заміщує процес реальних трансформацій державних інституцій, необхідних для євро-інтеграції України. Центральною подією проекту є створення документальної вистави “Кінець удавання”. В рамках проекту відбудеться серія тематичних майстер-класів та дискусія, присвячена проблемам реформування театральної галузі в Україні.

Вхід вільний. 

Організатори: проект “Кінець удавання” за підтримки ГО “Театральна Платформа” та Goethe-Institut в Україні.

Партнери:  

Центр візуальної культури

ETC (European Theatre Convention)

ГОГОЛЬFEST, ЦСМ “ДАХ”

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Четвер, 8 грудня, 19:00

“Міське гетто”, “територіальний апартеїд” – ці словосполучення сьогодні часто використовуються у Франції, коли йдеться про соціальний поділ міських просторів, а тим більше про конкретні території, де живуть городяни з низьким рівнем доходів. Дискусії навколо цієї теми набувають різних форм.

Географ і фахівець з планування та урбаністики Фабріс Ескаффр познайомить із цією проблематикою і розповість, як визначати подібну ситуацію, за якими ознаками і у яких порівняннях її вивчати та пояснювати, а також, про соціальні, урбаністичні та політичні питання, які вона викликає.

Фабріс Ескаффр – географ, доцент університету Тулуза-Жан Жорес, фахівець з планування та урбаністики, викладає і веде наукову роботу у Міждисциплінарному центрі урбаністичних досліджень. Досліджував питання, пов’язані з функціонуванням громадських місць. Зараз працює над проблематикою житла, як з точки зору його використання і місця у побудові територій, так і в контексті державного та місцевого управління. Досліджує питання територіальних стратегій, зокрема стосовно чутливих аспектів міського середовища. У департаменті “Географія-Планування-Навколишнє середовище” університету Тулуза-Жан Жорес Фабріс Ескаффр керує магістерською програмою “Міста, житло та екологія”.

Цією лекцією Французький інститут в Україні та Центр візуальної культури продовжують цикл “Місто – дискримінація, сегрегація, інтеграція – французький досвід”, який представляє дану проблему з історичної, соціологічної та демографічної точок зору.

Робоча мова – французька з послідовним перекладом на українську.

Вхід вільний.

Організатор: Французький інститут в Україні

Партнер: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Середа, 7 грудня 2016, 19:00

Протягом 2014-16 років художник Антон Відокле працював над серією фільмів про космізм як філософський рух. Перший із них (“Це – космос”, 2014, 31’) досліджує філософію російського мислителя Ніколая Фьодорова, який пропонував розробку наукових методів радикального розширення життя, а також воскресіння усіх померлих. Російські космісти прагнули створити “космос” на Землі, “побудувати нову реальність, де не було б голоду, хвороб, насильства, смерті, нерівності – щось на кшталт комунізму”. Фільм Антона Відокле, знятий в Криму, Сибіру та Казахстані, актуалізує цей утопічний проект, віднаходячи залишки подібної філософії після занепаду Радянського Союзу, в нашому теперішньому.

Другий фільм трилогії (“Комуністична революція була спричинена сонцем”, 2015, 34’) присвячений солярній космології радянського біофізика Алєксандра Чижевського. Фільм представляє дослідження вченого про вплив сонячного випромінювання на людську психологію, політику, соціологію та економіку у вигляді війн, революцій, епідемій тощо. Зйомки фільму відбувалися в Казахстані, де Чижевський перебував в ув’язненні, а потім у засланні.

Останній фільм трилогії Антона Відокле (“Безсмертя та воскресіння для всіх”, 2017, 34’) є медитацією про музей як місце воскресіння – центральна ідея для багатьох мислителів, науковців та авангардних художників, що належали до космістського руху. Спираючись на есе, написане на цю тему Ніколаєм Фьодоровим у 1880-х роках, цей фільм розглядає музеологічні та архівні техніки колекціонування та зберігання як засоби матеріального відтворення життя. Фільм знімався у Третьяковській галереї, Московському зоологічному музеї, Бібліотеці Леніна та Музеї революції.

Антон Відокле – художник, співредактор журналу e-flux (разом із Хулієтою Арандою та Браяном Куаном Вудом). Праці Антона Відокле демонструвалися, серед іншого, на 56-ій Венеційській бієнале (2015) та на Documenta 13 (2012). Його фільм “2084: Науково-фантастичне шоу” (разом із Пелін Тан, 2012-14) був показаний на Бергенській Асамблеї (2013), бієнале в Монреалі (2014) та Стамбулі (2015), а також у рамках Home Works 7 у Бейруті (2015) та в Музеї сучасного мистецтва у Варшаві (2016). Серія фільмів Відокле про російський космізм демонструвалася на 65-му і 66-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, а також на бієнале в Шанхаї (2014), Москві (2015) та Ґванґжу (2016).

Показ відбудеться в рамках виставки “Кінотрон”.

Вхід вільний.

За сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Середа, 23 листопада, 19:00

В рамках “Місяця документального кіно” від Французького інституту в Україні у співпраці з “Політичною критикою” відбудеться показ фільму “Дякую, шефе” режисера Франсуа Рюффена — лівого активіста, журналіста та засновника газети “Факір” (араб. “Бідність”). Ця документальна стрічка мала великий резонанс у Франції та Європі під час прем’єри в лютому 2016 року і здобула надзвичайну популярність серед французьких глядачів на хвилі протестів Nuit Debout! («Нічне стояння»).

Дискусія “За кулісами мрії: вразлива праця як модус сучасності” відбудеться навколо фільму і буде присвячена сучасному модусу праці у світі загалом, та в Україні зокрема.

Тема праці в українському суспільстві невидима і непопулярна. Герої сучасності — це “вовки з Wall Street”, успішні менеджери та стартапери. Але за фасадом історій успіху криються тисячі інших історій: історій робітників, чиї робочі місця були “оптимізовані” чи прекаризовані ефективними менеджерами. Завдяки аутсорсингу та переносу капіталу у країни з дешевою робочою силою навіть робітники заможних країн Західної Європи з офіційною добре оплачуваною роботою більше не можуть почуватися безпечно. Масштабні звільнення заради збереження високих прибутків власників компаній та скорочення соціальних гарантій — тенденція, яку можна спостерігати у країнах першого світу протягом останніх десятиліть. Вона ж породжує опір на кшталт цьогорічних протестів у Франції.

Учасники та учасниці дискусії:

Оксана Дутчак — соціологиня, заступниця директорки Центру соціальних і трудових досліджень.
Тимофій Мілованов — економіст, Почесний президент Київської школи економіки.
Георгій Сандул — юрист Громадської організації “Трудові ініціативи”.
Ваель Амр — президент компанії “Fragweres”.

Вхід вільний.

Організатор: Політична критика

Партнери: Центр візуальної культури, Французький інститут в Україні

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Неділя, 20 листопада, 19:00

Лекція простежує ідейну взаємодію трьох ключових фігур епохи науково-технічної революції в країнах соцтабору: письменника-фантаста Станіслава Лема, кінорежисера Фелікса Соболєва та засновника київського Інституту кібернетики Віктора Глушкова. Їх об’єднує інтерес до кібернетики як науки про комунікацію, управління та контроль над складними системами, а також як швидкого способу досягнення економічного, мистецького та наукового прогресу.

Водночас, кіно-роботи Соболєва демонструють неабияку тривогу з приводу швидкостей озброєння та автоматизації війни, яка досягла планетарного масштабу. Фільми Соболєва часто витриманi в рамках наративу Холодної війни, що дозволяє йому перекласти відповідальність на уявного ворога. Однак, коли він звертається до проблеми людства чи людини як збірного поняття, стає зрозуміло, що межа між “ними” і “нами” зникає, aдже єдиний спосіб мати справу із новим типом кібернетичного ворога, який виникає під час Другої світової – це стати ним, прийнявши його правила гри, всотавши його бажання, адаптувавшись до його повeдінки.

Світлана Матвієнко – дослідниця медіа (PhD з історії та філософії технологій та інформаційної теорії, Університет Західного Онтаріо, 2015; PhD з критичної теорії та теорії кіно та медіа, Університет Міссурі, 2011). Викладає на факультеті інформації та медіа-досліджень в Університетi Західного Онтаріо. Вона є співредакторкою (разом із Полом Д. Міллером) книги The Imaginary App (MIT Press, 2014), збірки досліджень про мобільні додатки та cloud computing. Її наукові інтереси включають паралельні історії кібернетики та психоаналізу, явище користувача-співучасника (complicit user) та медійнy археологію інформаційної війни. Останні публікації: “Interpassive User: Complicity and the Returns of Cybernetics” (Fibreculture Journal 25“Apps and Affect”) та “Cinema for A Missing People: Gilles Deleuze’s Crystal Image and Alexander Dovzhenko’s Zvenyhora”. На разі вона працює над книгою (у спів-авторстві з Ніком Даєр-Візефордом) “Інформаційні війни і персоналізований Інтернет”.

Лекція відбудеться в рамках виставки “Кінотрон”.

Вхід вільний.