П’ятниця, 17 березня, 19:00

У 2009 році ґрафіті-художниця з Чехії Сані вирішила затвердити жіноче графіті як “окрему культуру” та зняти документальний фільм. Протягом 7 років вона зустрічалася з ґрафітчицями по всьому світу, щоб щоб дослідити і порівняти їхні роботи. Фільм “Girl Power” знайомить із 15-ма ґрафіті-художницями з 15 міст по всьому світу: Праги, Кейптауна, Сіднея, Біля, Мадрида, Берліна, Тулузи, Барселони, Москви, Нью-Йорка та інших.

Більшість з тих, хто займається ґрафіті – чоловіки, і вони часто транслюють думку, що це заняття – і особливо незаконна його складова, – “не для дівчат”. Втім, за останні роки все більше жінок займаються графіті: існують шоу жіночого ґрафіті, спеціалізовані часописи та вебсайти. Героїні фільму “Girl Power” досягли успіху в “чоловічому” світі ґрафіті.

Трейлер.

“Girl Power”, 2016, 90’

Punk Film, Чехія

Режисери: Сані, Ян Заїчек
Фестивальні нагороди: Filmový festival Finále Plzeň (2016) 

Сані – режисерка, продюсерка та ґрафіті-художниця з Чехії. Займається ґрафіті протягом 14 років.

Ян Заїчек – кінорежисер, аніматор, композитор. Один із першопочатківців у царині чеського ґрафіті на початку 1990-х.

Фільм буде показаний мовою оригіналу з субтитрами українською.

Вхід вільний.

Організатор: Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики “86”

Партнер: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Субота, 18 березня, 16:00

“Праця жіночих рук” – це серія невеликих лекції, де буде представлений соціологічно-історичний зріз тем, що стосуються жіночої праці у сферах масового виробництва текстильних виробів та індивідуальної та творчої ручної роботи:

Соціологиня Оксана Дутчак представить матеріали свого дослідження на тему “Брендовий одяг made in Ukraine: оплата та умови праці працівниць швейних фабрик”.

Історикиня Ольга Мартинюк розповість про трагедію на підприємстві “Чернігіввовна”, і як його робітниці отримали статус ліквідаторів: “Сортувальниці радіоактивної вовни 1986-го”.

Кураторка і дослідниця гендеру з Мінська Ірина Соломатіна ознайомить із історією донедавна невідомої білоруської народної майстрині, що мала незвичайні талант і долю: “«Дываны-маляванкі» білоруської художниці Альони Кіш (1896(?)–1949): між забуттям і визнанням”.

Художниця Анна Сороковая у доповіді “Військове рукоділля” поділиться історіями про те, яких форм набирала текстильна ручна праця в часи Першої і Другої світових війн, а також в наш час.

Захід відбудеться в рамках виставки “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм”.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Неділя, 19 березня, 16:00

Кураторка та учасниця виставки “Textus. Вишивка, текстиль, фемінізм” Оксана Брюховецька проведе кураторську екскурсію експозицією.

Виставка “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм” виявляє пласт феміністичного мистецтва, представленого через вишивку і текстиль, та пропонує глядач(к)ам прочитати його саме як наратив, повертаючись до початкового значення поняття “textus”, що означає “тканина”, “поєднання”, “переплетіння”.

Учасниці виставки: Софія Времєнная, Ксенія Гнилицька, Анна Звягінцева, Аліна Клейтман, Аліна Копиця, Тетяна Корнєєва, Ірина Кудря, Валентина Петрова, Оксана Брюховецька, Анна Сороковая, Ірина Стасюк, Олеся Трофименко, “Швеми”, Анна Щербина.

Оксана Брюховецька – феміністка, художниця, кураторка, та публіцистка, членкиня Центру візуальної культури.

Понеділок, 20 березня, 19:00

Художниця, перформерка, дослідниця та арт-критикиня Ута Кільтер протягом 25 років створювала передачу “Ситуація Ута”, присвячену сучасному мистецтву. До випусків щотижневої передачі увійшли, зокрема, огляди виставок, що відбувалися протягом двох десятиліть у Києві, Львові та найбільше в Одесі. На зустрічі Ута Кільтер представить свій відео-архів, розкаже про досвід створення авторської передачі, поділиться спогадами та роздумами про художній процес в Україні у 90-х роках.

“Це для бізнесменів 90-ті були «буремними», а для нас, художників – «бравими». То були славетні роки! Так! Ми працювали до повного виснаження, без сну, без грошей: усе, що створювалося, робилося на ентузіазмі! Ми досить багато їздили, привозили матеріали і демонстрували їх. Це був шлях/метод з Європи в Україну, а не навпаки”.

Ута Кільтер – художниця, акторка, кураторка, мистецтвознавиця, журналістка, дослідниця. Народилася в Києві. Навчалася в Київському хореографічному училищі. Випускниця філософського факультету університету ім. Тараса Шевченка. З початку 90-х років створює телепередачу “Ситуація Ута”. Живе та працює в Одесі.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Середа, 15 березня, 19:00

В часи розпаду Радянського Союзу для французького суспільства Україна була малознайомою державою, практично не представленою громадською думкою. Минув час і це сприйняття трансформувалося. Нинішня політика Франції щодо України суттєво змінюється внаслідок політик, які проводить Київ і Москва.

У своїй лекції Анн де Тангі представить еволюцію сприйняття та політики Франції щодо України, а також спробує означити проблеми, які Франція вбачає в “українському питанні”.

Анн Де Тангі – французька історикиня та політолог, працює у сфері міжнародних відносин. Вона спеціалізується на міжнародній політиці Росії та України. Анн Де Тангі викладає в Паризькому інституті політичних студій (Siences Po) та Національному інституті східних мов та цивілізацій, де викладає історію Радянського союзу та Росії. 

У 2015 році в Центрі візуальної культури відбувся розроблений Французьким інститутом цикл лекцій “Міграції, ідентичності, території”, що представляв французький досвід у вивченні питань міграції і був частиною програми “Школи переміщених осіб” Київської бієнале 2015 “Київська школа”.

Робоча мова – французька з послідовним перекладом на українську.

Вхід вільний.

Організатор: Французький інститут в Україні

Партнер: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Луіс Борасса, фрагмент алтаря Діві Марії та святому Георгію, 1400 р.

Субота, 11 березня, та неділя, 12 березня 2017

Голка й нитка – незмінні елементи розвитку цивілізації, актуальні і сьогодні. Однак, традиційно текстиль – жіноче заняття. Мистецтвознавиця і психотерапевтка Роцсіка Паркер у своїй книзі “Субверсивний стібок: вишивка та виробництво жіночості” (The Subversive Stitch: Embroidery and the Making of the Feminine) стверджує, що вивчаючи історію вишивки, ми вивчаємо історію жінки.

Лекція Софії Токар “Голка й нитка”, що відбудеться у суботу, 11 березня, о 18:00, допоможе зрозуміти, чому текстиль та жіноча творчість так міцно пов’язані протягом кількох останніх століть і чому прийнято розділяти “високе” та “низьке” мистецтво. Лекторка простежить історію текстильної продукції як мистецтва і як соціального феномену, нерозривно пов’язаного зі становищем жінки в суспільстві.

Воркшоп з крафтивізму, що відбудеться у неділю, 12 березня, о 15:00, складатиметься зі вступної теоретичної частини про історію і роль крафтивізму у суспільних протестах, а також із практичної частини.

Крафтивізм (craft+activism=craftivism) підриває традиційні погляди на роль рукоділля в руках жінок і чоловіків, вказуючи на те, що особисте може бути суспільним, і що вишивка може бути протестом, який надихає та підтримує усіх, хто бере участь. У крафтивізмі важливі колективність і згуртованість в процесі створення “маленьких протестів” за допомогою голки, ниток і спиць.

Софія Токар – дослідниця, кураторка програми резиденцій для митців і мисткинь зі Східної Європи і Центральної Азії у Празі. Народилася в 1990 році в Молдові. З 2010 року живе у Празі, де навчається на магістерській програмі  з історії мистецтв у Карловому університеті. Досліджує використання текстильних технік в сучасному мистецтві та активізмі, зокрема у феміністичних рухах.

Лекція та воркшоп відбудуться в рамках виставки “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм”.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Четвер, 23 лютого, 19:00

Режисерки фільму “Затримані” Шаон Чакраборті та Анна Перссон (учасниці колективу “Råfilm”) протягом шести місяців фільмували життя всередині одного зі шведських центрів для утримання іммігрантів, яким країна відмовила у притулку. Розкриваючи історії іммігрантів, які перебувають під вартою в очікуванні депортації, та демонструючи щоденну роботу співробітників, фільм відображає психологічне напруження, що панує у центрі, та проблематизує його існування як феномену сучасного світу.

Згідно з регламентом “Дублін III”, шукачі притулку можуть подати заяву лише до однієї з держав ЄС, від якої і буде залежати їхнє майбутнє. У випадку відмови заявнику у наданні притулку, ця держава повинна депортувати його чи її за територію ЄС. У 2014 році шведська міграційна агенція (SMA) отримала більше 80 тисяч заяв про надання притулку. 17% заявників, чиї звернення опрацювали, отримали відмову у наданні постійного притулку у Швеції. Загалом за цей рік більше 3 тисяч іммігрантів були затримані Швецією та утримувались під вартою в п’яти центрах, підпорядкованих SMA. Шведська міграційна агенція працює над збільшенням кількості таких центрів.

Після показу відбудеться обговорення за участі Сюзанни Овеліус, активістки та культурної менеджерки, учасниці колективу “Råfilm”, яка живе та працює у Мальме (Швеція).

Råfilm – шведський колектив кінематографістів та активістів, які створюють документальні, анімаційні та художні фільми, працюючи із соціальними проблемами.

“Затримані” (“Detained”)

2015, 99’

Режисерки: Шаон Чакраборті (Shaon Chakraborty), Анна Перссон (Anna Persson).

Кращий документальний фільм за версією Swedish Academy Awards 2016.

Мова фільму: шведська та російська з англійськими субтитрами.

Мова обговорення: англійська.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Відео з камери спостереження.

У вівторок, 7 лютого, о 17:40 близько 15 осіб увірвались до приміщення Центру візуальної культури, нанесли тілесні ушкодження охоронцю, знищили експозицію виставки Давида Чичкана “Втрачена можливість” та викрали чотири роботи.

Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка українського художника Давида Чичкана “Втрачена можливість” відкрилася у Центрі візуальної культури у четвер, 2 лютого. Після цього у соціальних мережах на сторінках ультраправих блогерів та груп з’явилися заклики до знищення виставки та погрози художнику і організаторам виставки.

Задля безпеки відвідувачів та художника ми скасували авторську виставкою, що мала відбутися в суботу, 4 лютого, та закрили експозицію на два дні, суботу та неділю, 4 і 5 лютого. Попри повідомлення, що експозиція буде закрита, а екскурсія не відбудеться, в суботу біля входу до Центру зібралася група молодиків (на фото), які здійснили жорстокий напад на перехожого, а також забризкали перцевим балоном відвідувачку та відвідувача, які прийшли на виставку. Однією з відвідувачок було здійснено звернення до поліції. Ці ж молодики розбили пластикову табличку та зірвали рекламний банер виставки.

У вівторок, 7 лютого, о 14.00 виставка відкрилася за розкладом. За дверима до експозиції спостерігав юнак. На запитання співробітниці Центру, чи він хоче зайти, він відповів, що повернеться пізніше. Оскільки юнак поводився підозріло і був одягнений типово для ультраправої субкультури, співробітниці Центру викликали поліцію та почали закривати двері до експозиції, щоразу відкриваючи їх для відвідувачів.

Близько 17.40 охоронець, який чергував в експозиції разом зі співробітницями Центру, відкрив двері двом відвідувачам та відвідувачці, разом із якими до приміщення увірвалося близько 15 чоловіків із закритими обличчями. Вони застосували проти охоронця балончик і оточили його, погрожуючи, та вимагаючи лягти на підлогу. В подальшому кілька осіб атакували охоронця, наносячи йому удари в обличчя, а решта ламали захисні покриття, обмальовували стіни балоном, знищували роботи та фіксували усе на камери персональних телефонів. Безрезультатно спробувавши увірватися до офісного приміщення, де перебували співробітниці Центру, нападники втекли, забравши з собою чотири роботи з виставки та кілька книжок.

Серед написів на стінах, зроблені нападниками, є тризуб, стилізований під кельтський хрест, що є одним із доказів того, що напад здійснили неонацисти. Покищо жодне з ультраправих угруповань України чи Росії не взяло на себе відповідальність за напад.

З приводу інциденту відкрито кримінальне провадження за статтею 296 ККУ “Хуліганство, вчинене групою осіб”, що може бути перекваліфіковане.

На виставці було представлено десять графічних полотен Давида Чичкана. Чотири із них викрадені, а три повністю знищені. Уціліли лише дві роботи, а одна мало пошкоджена. Попередньо ми оцінюємо ці збитки у 155 тисяч гривень. Збитки Центру (розламані стіни, знищені захисні покриття, розламаний обігрівач та інше) оцінюємо  у 39 тисяч гривень.

Організована Центром візуальної культури виставка Давида Чичкана “Втрачена можливість” присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні. Вона ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя. У серіях графічних робіт художник розкривав причини і говорив про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва.

На Центр візуальної культури нападають не вперше. У вересні 2014 року біля метро „Контрактова площа“ семеро осіб у камуфляжі жорстоко побили директора ЦВК та викладача Києво-Могилянської академії Василя Черепанина. У травні 2012 року двоє молодиків атакували виставку Євгенії Бєлорусець „Своя кімната“, присвячену українським квір-сім’ям, та побили охоронця. У грудні 2010 року на учасників маршу з нагоди Міжнародного дня прав людини „Анти-Йолка“ в рамках конференції „Ідеологія відмінності“ напали у метро. У листопаді 2010 року невідомі у масках, кинувши газову шашку, атакували учасниць та учасників заходу, присвяченого Дню пам’яті трансгендерних людей. Жоден із нападів дотепер не розслідувано.

Середа, 25 січня, 19.00

Злами акаунтів у соціальних мережах, крадіжки ідентичності, “хакерські” атаки та віруси, повсюдне стеження — сьогодні кожен користувач мережі Інтернет перебуває на своєрідній “передовій” інформаційної війни. Однак, на відміну від великих корпорацій чи спецслужб, ми зазвичай не володіємо ресурсами для захисту своєї онлайн активності.

В рамках заходу “Шифрування даних — манія чи інформаційна гігієна?” Ксенія Єрмошина розкаже про останні тенденції у шифруванні та інформаційній безпеці в Європі, після чого Вадим Гудима проведе тренінг з індивідуальної оцінки ризиків у цифровій безпеці. Ми обговоримо, чим відрізняються цифрові загрози в Україна та Європі, як правильно оцінювати власні ризики, та чому тема шифрування стала настільки важливою у публічних дискусіях та експертних обговореннях щодо майбутнього розвитку Інтернету.

Ксенія Єрмошина спеціалізується на громадянських веб-технологіях та криптографії. Здобула PhD ступінь в Ecole Nationale Superieure des Mines de Paris (Mines ParisTech) за спеціальністю соціо-економіка інновацій. Організаторка криптовечірки “TransCyberien“. Досліджує за такими напрямками як соціологія техніки, акторно-мережева теорія, інформаційна безпека, криптографія та ін.

Вадим Гудима — тренер з цифрової безпеки для журналістів та активістів. Консультує українські та міжнародні неурядові організації щодо захисту приватності та відповідального використання даних. Перший стипендіат напрямку Responsible Data and Privacy в рамках участі у міжнародній мережі School of Data. Досліджує питання власності на дані, що збираються та публікуються українськими державними службами.

Вхід вільний.

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Субота, 24 грудня, 19.00

Сценарій фільму засновано на протоколах допитів та історіях родичів маловідомого українського анархіста Івана Крупського – прадіда Миколи Рідного. Фільм поділено на частини, що присвячені парадоксально різним періодам життя героя: його керівництву повстанським загоном, участі у громадянський війні початку 1920-х років, службі в міліції, та роботі будівельником радянського заводу.

Документально-постановочні епізоди відтворюють минуле через дії героїв сьогодення: сучасних анархістів, співробітників нової поліції, студентів та робітників. Зйомки відбувалися безпосередньо у місцях історичних подій: Полтаві, Гадячі, Харкові та Богодухові.

Фільм проблематизує процеси формування історичної пам’яті та героїзації окремих постатей у відповідності до інтересів сучасної політики.

“Сірі коні”, 44’07’, 2016

Режисер, сценарист, режисер монтажу, продюсер – Микола Рідний

Оператори: Дмитро Пашко, Павло Іткін, Вадим Смарченко, Микола Рідний

Учасники: Володимир Балаш, Аліса Мордасова, Ян Герасімов, Інна Зяблікова, Ігор Попельнюк, Данило Речковський,  Каріна Терлетська, Андрій Рачинський та інші.

Лінійна продюсерка — Люба Кнорозок

Партнер проекту — Hromadske.ua

Микола Рідний — художник, куратор, співредактор онлайн видання Prostory. Його роботи були показані у Пінакотеці сучасності, Мюнхен (2016), Музеї сучасного мистецтва Ляйпцигу (2016, 2015), на 56-й бієнале сучасного мистецтва у Венеції (2015), бієнале Київська школа (2015) та ін. Живе та працює в Харкові.

Вхід вільний.