Четвер, 28 вересня, 19:00

Запозичене з англійської слово “care” використовується французькими фахівцями на позначення поняття “піклування про інших” (не як відірваної від життя ідеалістичної моральної відповідальності, а як щоденної роботи, яку виконують переважно жінки). Ця діяльність передбачає особливу форму етики, яка сильно відрізняється від раціоналістичної етики, оскільки звертається до відповідальності у людських стосунках. Чому ця робота зазвичай залишається невидимою? Які психологічні, соціальні та політичні наслідки вона має? Чи є “care” ключовим елементом для нових соціальних утопій? Розглядаючи перспективи опіки та аналізуючи взаємозалежність людини та її оточення, Паскаль Моліньє намагається дати відповіді на ці запитання.

Паскаль Моліньє – професорка соціальної психології Університету Париж 13 та директорка Міжуніверситетського центру досліджень психопатології та психогенезу (UTRPP). Її дослідження стосуються соціальної психології та зосереджені на проблематиці побудови гендерних ідентичностей, аналізі зв’язків між психічним здоров’ям, статтю, сексуальністю та соціальними взаємодіями. Вона сприяла впровадженню у Франції етики “care” та цікавиться формами опіки, що застосовуються у догляді за людьми.

Цією лекцією Французький інститут в Україні та Центр візуальної культури продовжують цикл “Соціальна нерівність, паритет, опіка в міському просторі: від реальності до утопії”.

Робоча мова – французька з послідовним перекладом на українську.

Вхід вільний.

Організатор: Французький інститут в Україні

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

23 – 24  вересня 2017

23 вересня о 19:00 Олександр Морозов прочитає лекцію “Сut&Kickback. Корупція в риториці офіціозу та громадських рухів у пострадянських країнах”.

У персоналістський режимах і в режимах “слабкої демократії” боротьба з корупцією перетворюється на безперервну та гучну політику. Уряд і опозиція змагаються в розробці антикорупційних програм. Ця боротьба знаходить своє вираження у мові, виникає три дискурси: дисциплінарний – з боку влади, моральний – з боку суспільства, інституційний – з боку опозиції, яка спирається на мову “нормативної демократії”. При цьому корупційні практики мають свою власну мову натяків та евфемізмів. Яким чином ці мови співіснують у суспільстві? Лектор представить п’ять спостережень щодо “філології корупції та антикорупції”.

Олександр Морозов – політичний оглядач, викладач Бохумського університету, Німеччина (2014 – 2015), співробітник Deutsche Welle (2015-2016), нині – співорганізатор Центру російських студій в Карловому університеті, Прага, Чехія.

24 вересня о 17:00 Захар Попович прочитає лекцію “Від радянської неформальної економіки до сучасної системної корупції”.

Лектор дасть відповіді на такі запитання: чому відновлення капіталізму на території колишнього СРСР та КНР пішло за настільки відмінними траєкторіями? У чому полягала специфіка бізнесу радянської сірої буржуазії? Як і коли почала формуватися українська модель офшорного бізнесу та системної корупції? Чи правильно фокусуватися лише на корупції, або ж варто – на більш загальній соціально-економічній системі, яка включає звільнення великого бізнесу від оподаткування, свободу виводу капіталу та ефективну систему протидії іноземним інвестиціям в Україну?

Захар Попович – кандидат економічних наук, заступник директора Центру соціальних і трудових досліджень (Київ), дослідник радянської бюрократії.

А о 18:00 Юлія Юрченко прочитає лекцію “Корупція і законність у пострадянській Україні”, після якої відбудеться дискусія.

Корупція в Україні проявляється в декількох формах: це механізм накопичення капіталу, форма економічного протекціонізму та невід’ємна частина неолібералізму. В 1990-ті роки неформальні відносини і транзакції були життєво необхідними. Вони виникали з наявних відносин між державним адміністративним апаратом, зачатками капіталістичного класу та органами безпеки, і з часом переросли в легалізовані форми – як-от несплата та ухилення від податків, системне “кумівство” в приватизаційних процесах тощо. Лекторка ставить питання корупції як явища і як концепції, пояснює зв’язок між корупцією та неоліберальними реформами в українському контексті.

Юлія Юрченко – докторка політичної економії, дослідниця при Університеті Грінвіч, Велика Британія. Спеціалізується на політекономії України в пострадянський період, регулюванні міжнародної торгівлі, міжнародному лобіюванні, режимах накопичення капіталу та політиці відновлюваної енергетики ЄС.

Виставка “Сірий куб” присвячена феномену корупції. Пов’язаний з політичними або соціологічними проблемами, цей феномен має художній потенціал. Перефразування, “евфемізми”, створення таємних знакових систем – ці форми корупційної поведінки можна сприймати як художні техніки, що перетворюють реальність на вигадку. Осмислюючи себе в умовах сірої демократії та сірої економіки, художники та художниці вивчають, як корупційна логіка перекроює тканину соціального, і виводять у поле видимого антропологічний, історичний та естетичний виміри корупції.

Кураторка – Катерина Міщенко

Виставка триває у Центрі візуальної культури до 8 жовтня. 

Години роботи виставки: вівторок – п’ятниця, 14:00 – 20:00; субота – неділя, 12:00 – 20:00.

У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка відбувається в рамках проекту “Bestechend”, що здійснюється у співпраці між Goethe-Institut в Україні та Федеральним центром політичної освіти bpb за сприяння Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційний партнер — Hromadske.UA

Перформанс Павла Альтхамера “Спільне завдання”

18 вересня – 10 грудня 2017

Центр візуальної культури започатковує “Мобільну школу візуальної освіти” – освітню програму із сучасного мистецтва для школярів.

18 вересня 2017 року розпочався перший експериментальний курс із сучасного мистецтва для учнів 7-го класу у загальноосвітній школі-ліцеї інформаційних технологій №69 у Маріуполі. Протягом курсу дев’ять сучасних українських художників познайомлять школярів зі стратегіями та проблематикою сучасного мистецтва, навчать аналізувати мистецькі твори та візуальні образи.

У рамках програми з учнями будуть проводитися заняття, спрямовані на вироблення навичок розуміння візуального образу та мистецького висловлювання. На заняттях учні дізнаються, хто такі Марсель Дюшан та Йозеф Бойс, що таке інсталяція, перформанс, соціальна скульптура, реді-мейд, та чому помилки можуть бути ціннішими за правильні відповіді. Складовою програми є практичні заняття школярів з художниками, розробка та втілення спільних проектів у різних художніх медіа.

Розуміння мистецтва завжди вимагає виходу за рамки усталених ментальних схем. Тому зусилля, спрямовані на сприйняття художнього образу, сприяють розвитку соціальних навичок: відкритості до іншого погляду, готовності долати власні стереотипи та упередження, соціальної чутливості та критичного мислення. Через взаємодію з художниками школярі  будуть вчитися розуміти мистецтво як засіб комунікації та взаєморозуміння, як інструмент осмислення себе та навколишньої дійсності, а також можливість її трансформації.

Серед викладачів курсу: Леся Хоменко, Євген Самборський, Саша Протяг, Борис Кашапов, Алевтина Кахідзе, Марія Воротіліна, Оксана Казьміна, Марія Куликівська та Жанна Кадирова.

Кураторка проекту – Леся Кульчинська

Координаторка – Руслана Козієнко

Організатор – Центр візуальної культури, Київ.

Партнер – платформа “Тю”, Маріуполь.

Проект реалізується за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у рамках конкурсу “Культурна дипломатія задля діалогу”.

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

8 вересня – 8 жовтня 2017

Феномен корупції, що, як правило, пов’язаний з політичними або соціологічними проблемами, має художній потенціал. Перефразування, “евфемізми”, створення таємних знакових систем – ці форми корупційної поведінки можна сприймати як художні техніки, що перетворюють реальність на вигадку. Осмислюючи себе в умовах сірої демократії та сірої економіки, художники та художниці вивчають, як корупційна логіка перекроює тканину соціального, і виводять у поле видимого антропологічний, історичний та естетичний виміри корупції.

“Сірий куб”, утворений внаслідок трансформації галерейного “білого куба”, серед іншого являє собою простір художнього погляду на сірі зони пострадянських країн. Брак прозорості та корупційне свавілля – одна із найбільш поширених їхніх характеристик. Однак, “Сірий куб” – це місце, де така характеризація стає предметом критичного розгляду, а корупція осмислюється як структурна складова сучасних економік.

У рамках виставки відбудеться серія заходів, присвячених економічній історії корупції в Україні, а також культурологічному аналізу антикорупційної політики і риторики у пострадянських країнах і не тільки.

На виставці буде представлено відео-роботу Гіто Штеєрл “Вежа”. Цей фільм знято в  Україні у співпраці з українськими художником та підприємцем Олегом Фонарьовим (Харків). “Вежа” – це триканальне відео, в основі якого монтаж та 3D-моделювання динамічних зображень. За кадром спеціаліст з hi-tech та засновник харківської компанії 3D-рендерінга “Program-Ace” Олег Фонарьов розповідає про власні проекти та ситуацію в Україні та Харкові: після розпаду СРСР та після Майдану, на ринку високих технологій та зовнішньо-політичній арені. В роботі використані елементи відеоігр, створених компанією “Program-Ace”.

Дослідниця сучасних мілітаризмів та глобальної політики Гіто Штеєрл присвячує роботу війні, що розгорнулася на сході України, репрезентацію якої вона порівнює з віртуальним геймінгом. Чи ця війна набуде більших, загальноєвропейських, або всесвітніх масштабів, чи вона триватиме перманентно на локальному рівні, підтримуючи ситуацію “стазису” (давньогрецький термін, що позначає одночасно громадянську війну і застій), суть якого – затяжна криза, що стає нескінченним джерелом прибутку для ключових гравців? Ці питання художниця піднімає і залишає відкритими, фіксуючи ситуацію в своїй роботі.

Повне інтерв’ю Олега Фонарьова для проекту “Вежа”.

Есе Гіто Штеєрл “Танк на постаменті: музеї в добу всесвітньої громадянської війни”.

Виставка “Сірий куб” також відкриється в Маріуполі (Платформа ТЮ, 16 вересня), у Харкові (Харківська архітектурна школа, 6 жовтня) та Кишиневі (галерея Бункер, 17 жовтня).

Кураторка – Катерина Міщенко

Учасники та учасниці: Олександр Бурлака, Леон Кагане, Дана Косміна, Станіслав Мензелевський, Анна Онуфрієнко, Генадій Попеску, Олексій Радинський, Олександр Телюк, Гіто Штеєрл.

Архітекторка виставки – Дана Косміна

Години роботи виставки: вівторок – п’ятниця, 14:00 – 20:00; субота – неділя, 12:00 – 20:00.

У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка відбудеться в рамках проекту “Bestechend”, що здійснюється у співпраці між Goethe-Institut в Україні та Федеральним центром політичної освіти bpb за сприяння Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційний партнер — Hromadske.UA

Неділя, 10 вересня 2017, 19:00

За акустичну частину відповідає “Biblioteq Mdulair” – оркестр, що складається з 15 аналогових генераторів під керівництвом Емми Сохарце та Даніеля Масковича. Завдяки осцилографам, синусоїдалам і частотним коливанням, квазі-музична установка продукуватиме звукові хвилі, резонанси та ритми. Відео забезпечить “Synkie” – аналогова екосистема для маніпулювання відеосигналами, створена Майклом Еггером, Максом Еггером та Флоріаном Кауфманом. Це модульний відеосинтезатор, що працює як аналоговий процесор для рухомого зображення.

Примітивні електронні машини заповнять простір звуковими хвилями, розширюючи акустичний досвід слухача, а відеохвилі, трансльовані на кінескопні телевізори, доповнять аналоговий аудіовізуальний симбіоз.

Емма Сохарце та Даніель Маскович (BIBLIOTEQ MDULAIR) живуть та працюють у Женеві (Швейцарія). Даніель Маскович  поєднує наукові інтереси до електроніки з музичними експериментами, а також курує програму незалежного кіно у кінотеатрі “Spoutnik”. Емма Сохарце виступає у складі колективу “Le Club desAstronomes” та працює над власним саунд-проектом “Par-Delà” (“Надалі”).

Майкл Еггер, Макс Еггер та Флоріан Кауфман (SYNKIE) живуть і працюють у Швейцарії. Майкл Еггер – відеохудожник, програміст, педагог. Макс Еггер – програміст, технік та відеохудожник. Флоріан Кауфман – художник, музикант, займається електронною експериментальною музикою, аудіо- та відео інсталяціями.

Вхід вільний.

За підтримки  ERSTE Stiftung, Charles Stewart Mott Foundation та Pro Helvetia:

Середа, 16 серпня 2017, 19:00

Центр візуальної культури та “Політична критика” запрошують на лекцію Олега Мавроматті “Пост-кіно. Теорія і практика”, що відбудеться у середу, 16 серпня, о 19:00, та допрем’єрний показ його нового фільму “Страус, Мавпа і Могила”, що розпочнеться о 20:30.

Художник і режисер Олег Мавроматті розповість про свої фільми та маніфест “Пост-кіно”, який написав разом із художницею Боряною Россою. Маніфест відображає їхнє захоплення культурою YouTube, що дає унікальні, не відомі раніше можливості для кіновиробництва. Маніфест пояснює, як нові технології та їхній соціальний вплив визначають те,  як ми бачимо і виражаємо світ через рухомі образи. Мавроматті проілюструє лекцію кадрами зі свого нового фільму “Страус, Мавпа і Могила” (2017), фільму “Немає місця для дурнів” (2015), повністю створеного на основі відео з YouTube, а також свого найбільш відомого фільму “Виродки” (2000), що став своєрідним пророцтвом щодо розвитку засобів масової інформації та суспільства в часи мобільного Інтернету та блогерства.

Фільм “Страус, Мавпа і Могила” – це історія відеоблогера Генадія Горіна з Луганська, життя якого існує паралельно до жахливої реальності війни. Це фільм про людей, які живуть у місцях, де йде війна. Більшість із них не мають іншого вибору, окрім як пристосовуватись, десенсибілізуючись до руйнувань навколо і постійно ховаючи свої страждання у підсвідомості. Часом цей прихований біль, від якого неможливо позбутися, сублімується та перетворюється на інтимні одкровення в Інтернеті та фантазії про помсту. Горін висловлює це у різноманітних жанрах — від комедії до жаху, від малюнку до магії. Його історія сповнена дивовижних казок і подій, що об’єднують реальність та мрію.

“Страус, Мавпа і Могила”, 95’, 2017
На основі оригінального блогу YouTube, створеного Genadi Gorin
Режисер та сценарист: Олег Мавроматті
Оператор: Віктор Він4 Лебедєв
Продюсери: Марат Гельман, Боряна Росса, Андрій Сильвестров
У головній ролі Віктор Він4 Лебедєв

Після показу відбудеться обговорення фільму за участі Олега Мавроматті та Віктора Він4 Лебедєва, який приєднається Скайпом.

Олег Мавроматті – художник, представник Московського акціонізму, режисер, продюсер, влогер. Знаходиться у федеральному розшуку в Росії у справі художньої акції “Не вір очам”. З 2012 року живе та працює в Нью-Йорку. Має свій YouTube-канал – ultrafuturo666.

Вхід вільний.

За підтримки: Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні

ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

26 червня – 9 липня 2017

Відкриття відбудеться у Міжнародний день захисту жертв катувань – понеділок, 26 червня, о 19:00.

На виставці будуть представлені документальні фотографії, відео- та аудіозаписи, зроблені громадськими моніторами Національного превентивного механізму (НПМ) та співробітниками Офісу Омбудсмана під час візитів у місця несвободи без попередження.

Обмеження свободи держава використовує як інструмент покарання, і водночас — виховання, лікування та турботи. Закритими закладами є не лише колонії, слідчі ізолятори, тюрми, але й дитячі будинки, окремі лікарняні заклади, військові частини, будинки для літніх людей і навіть транзитні зони аеропортів. Решті суспільства мало відомо про життя людей у місцях несвободи. Внаслідок інформаційного вакууму, адміністрації подібних закладів безкарно порушують правила і незаконно утримують ув’язнених та підопічних у нелюдських умовах.

У 1987 році в Україні було ратифіковано “Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання”. У 2002 році до неї було додано Факультативний протокол, що передбачав впровадження Національного превентивного механізму (НПМ), основна ідея якого полягає у запровадженні системи регулярних незалежних відвідувань моніторами НПМ місць несвободи, що мають здійснюватися без попередження адміністрацій і передбачають право на документацію побаченого. В Україні Факультативний протокол було ратифіковано у 2006 році, і тільки в 2012 на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було офіційно покладено функції Національного превентивного механізму. Відтак, монітори НПМ, отримавши мандат на відвідування місць несвободи, стають медіумами з по-той-бічним життям.

Кураторки – Наталка Нешевець та Руслана Козієнко

Дизайн – Оксана Брюховецька

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 13:00 – 20:00. У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний. 

В рамках проекту відбудуться дискусії, лекції та кінопокази. Програму буде оголошено окремо.

Прес-показ відбудеться 26 червня о 13:00 за участі кураторок проекту, а також Маргарити Тарасової (координаторка проектів Центру інформації про права людини, журналістка), Валерії Лутковської (Омбудсман), Юрія Бєлоусова (голова правління Експертного центру з прав людини) та Василини Яворської (менеджерка програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”).

О 14:00 буде представлено результати моніторингу місць несвободи України та обговорення ситуації із катуваннями в них у 2016 році. Спікери: Катерина Чумак (керівниця Департаменту НПМ в Секретаріаті Омбудсмана), Марина Гоменюк, (моніторка НПМ, програмна директорка ГО “Україна без тортур”), Тетяна Печончик (моніторка НПМ, голова правління Центру інформації про права людини), Євген Лєванцов (співробітник Департаменту НПМ в Секретаріаті Омбудсмана).

Організовано за підтримки програми “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”

ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Організатори: Центр інформації про права людини, Експертний центр з прав людини, Національний превентивний механізм та Центр візуальної культури

Інформаційні партнери: Політична критика, Платформа, Українська правда. Життя, Громадське

1 липня, 19:00

Дискусія “Пенітенціарна система в Україні: принципи, механізм, альтернативи”

За словами експертів, в Україні близько 10% засуджених відбувають покарання без вини. Шансу на справедливий перегляд справи у суді майже немає. У слідчих ізоляторах, виправних центрах та колоніях мінімального, середнього чи максимального рівня безпеки – усіх тих закладах, що ми зазвичай узагальнено називаємо “тюрмою” або “в’язницею” – поширене нелюдське ставлення до ув’язнених та цілком безкарне насилля з боку адміністрації.  Відтак доведені до відчаю ув’язнені люди готові до нанесення собі тілесних ушкоджень або навіть самогубств, що лишаються ледь не єдиною можливістю привернути увагу до нелюдських умов утримування за ґратами.

Під час дискусії буде можливість поговорити про пенітенціарну систему в Україні та принципи її роботи; про те, чи існують у світовій практиці альтернативи подібному підходу; про практичний вимір проблем, з якими стикаються у закладах несвободи; та про стереотипи щодо колишніх ув’язнених і злочинців, що існують у суспільстві і те, яку роль у їх формуванні відіграє сама пенітенціарна система.

Учасники дискусії:
Анастасія Рябчук, соціолог, дослідниця пост-докторської програми в “Центрі соціальних змін” Університету Йоханесбурга
Андрій Діденко – експерт Харківської правозахисної групи, колишній в’язень.
Олександр Федорук – експерт з пенітенціарної системи Асоціації УМДПЛ.
Максим Буткевич – правозахисник, співкоординатор проекту “Без кордонів” громадської організації “Центр Соціальна Дія”.

2 липня, 19:00

Показ фільму “Досвід хреста” та обговорення

Документальний фільм “Досвід хреста” (“Experimentum crucis”) – це розповідь про життя та побут казахстанської дитячої виправної колонії. Оператор та один з режисерів фільму Тарас Попов працював психіатром у цій колонії з 1983 по 1995 рік. Високий рівень довіри героїв стрічки до її автора дозволяє зсередини поглянути на устрій, порядки і взаємовідносини у межах колонії для неповнолітніх, дізнатися про практики життя та смерті її мешканців.

“Досвід хреста”, 1995, 52’

Режисери: Тарас Попов, Володимир Тюлькін

Країна: Казахстан

Серед тем для обговорення після перегляду – проблематика зйомок у закритих закладах: які етичні питання та практичні труднощі можуть поставати перед знімальною групою.

Учасники(ці) обговорення:

Ілля Гладштейн – співзасновник та програмний директор міжнародного фестивалю кіно та урбаністики “86”.
Наталія Машталер – режисерка документального кіно.

5 липня, 19:00

Дискусія “Психіатричний делірій або будні психоневрологічних закладів”

Подібними до СІЗО чи виправних колоній психоневрологічні інтернати та психіатричні лікарні робить організація простору: наявність ґрат, погані умови, обмеження приватного простору до розмірів ліжка.  А також той факт, що мешканці цих закладів, які вважаються недієздатними, не можуть виступати повноцінними суб’єктами, а значить – використовувати свої пенсії, розпоряджатися майном та навіть відстоювати власну гідність. Де-юре вони мають право скаржитися на умови утримання, але сумнівним способом –  через свого опікуна, яким зазвичай є сам очільник закладу.  Відтак здається, що основною функцією психіатричних закладів є ізоляція їхніх мешканців, а останні знаходяться в умовах в’язнів.

Питання до обговорення: якими насправді є принципи та устрій психіатричних закладів в Україні? яким є практичний вимір проблем, пов’язаних із ними?  чи існують альтернативи подібному підходу у зарубіжній практиці? чи є ізоляція людей із психічними розладами єдиним можливим рішенням? які стереотипи щодо людей із психічними проблемами існують у суспільстві, і яку роль у їх формуванні відіграє те, як влаштована сама система?

Учасники(ці) дискусії:

Лариса Самсонова – моніторка НПМ, голова правління Фонду “Родина”.
Олена Царенко – тележурналістка, соціальна менеджерка ВГО “Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю”, старша редакторка каналу Культура та Перший UA.
Володимир Шурдук – лікар-психіатр, експерт судово-психіатричної медицини, головний консультант Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини.

7 липня, 19:00

Дискусія “Від малого  до старого – на кого орієнтований соціальний захист?”

Такі буденні речі, як громадський транспорт, зручний публічний простір, пільгові кредити та багато інших послуг залишаються привілеями дієздатних та працездатних людей. Незахищеним категоріям населення – літнім людям, людям з інвалідністю, дітям сиротам – часто залишається тільки сподіватися на благодійну допомогу. Як відомо дитячі будинки та інтернати отримують значно більше уваги та допомоги благодійників. Водночас геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, а також хоспіси лишаються поза увагою громадськості.

Мета дискусії – привернути увагу, обговорити та зрозуміти, що конкретна людина чи організація може зробити для забезпечення прав мешканців подібних закладів та покращення умов їхнього проживання. А також поговорити про феномен старіння в Україні та світі.

Учасниці дискусії:
Марина Гоменюк – моніторка НПМ, програмна директорка ГО “Україна без тортур”.
Марина Маслова – дослідниця якості життя в третьому віці, керівниця EXECUTIVE MBA “Києво-Могилянської бізнес школи”.
Олена Темченко – заступниця керівника Департаменту з питань реалізації НПМ Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини.
Оксана Дутчак – соціологиня, аспірантка кафедри соціології НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, дослідниця Центру соціальних і трудових досліджень.
Вхід вільний. 

Виставка “Місця несвободи” триває у Центрі візуальної культури до 9 липня. На ній представлені фотографії та відеозаписи, зроблені громадськими моніторами Національного превентивного механізму (НПМ) та співробітниками Офісу Омбудсмана під час візитів у місця несвободи.

Кураторки – Наталка Нешевець та Руслана Козієнко   

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 13:00 – 20:00. У понеділок виставка не працює.

Організовано за підтримки програми “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”

ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Організатори: Центр інформації про права людини, Експертний центр з прав людини, Національний превентивний механізм та Центр візуальної культури

Інформаційні партнери: Політична критика, Платформа, Українська правда. Життя, Громадське

Середа, 28 червня, 19:00

На зустрічі Олександр представить свої книги “Криве горе: пам’ять про непохованих” та “Світ міг бути інакшим. Вільям Булліт у спробі змінити ХХ століття”.

“Криве горе” — книга про тугу за жертвами радянських репресій, про культурні механізми пам’яті і скорботи. Культурна пам’ять після соціальної катастрофи — складне середовище, в якому співіснують жертви, кати і свідки злочинів. Від “справи істориків” до шедеврів радянського кіно, від пам’ятників жертвам ГУЛАГу до пострадянського “магічного історизму”, нова книга Еткінда вимальовує химерну панораму посткатастрофічної культури.

“Світ міг бути інакшім” — інтелектуальна розвідка, присвячена Вільяму Булліту, послу Сполучених Штатів в Радянському Союзі і Франції, —  космополіту, автору двох романів, знавцеві американської політики, російської історії і французького бомонду. Як дипломат Булліт вів переговори з Леніним і Сталіним, Черчіллем і Герінгом. Як друг Фрейда Вільям написав разом з ним сенсаційну біографію президента Вільсона. Як світський лев Булліт заслужив роль прототипу Воланда у “Майстрі та Маргариті” за знаменитий прийом у Спасо-Хаус, описаний Булгаковим як бал у Сатани.

Олександр Еткінд — історик, філолог, кандидат психологічних наук, доктор філософії. У минулому — професор Європейського Університету в Санкт-Петербурзі і Кембриджського Університету, нині — професор історичного факультету Європейського Університету у Флоренції. Автор багатьох книг російською та англійською, зокрема “Ерос неможливого”, “Содом і Психея”, “Батіг”, “Тлумачення подорожей”, “Внутрішня колонізація”.

Вхід вільний.

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Лекцією “Подорож у серце ідеальних міст: від античності до наших днів” французького соціолога Жана-Марка Стебе Французький інститут в Україні та Центр візуальної культури продовжують цикл “Соціальна нерівність, паритет, опіка в міському просторі: від реальності до утопії”.

Від Античності до сьогодні люди створювали моделі ідеальних міст, у яких відображали свої концепції гарного, збалансованого та добропорядного, архітектурної гармонії та соціальної справедливості. Автори цих проектів вірять, що архітектура форми може змінювати не тільки життя людей, роблячи його більш гармонійним, але і суспільство. Однак, урбаністична утопія, як і будь яка інша, іноді знеособлює та пригнічує людську індивідуальність.

Жан-Марк Стебе – професор соціології в Університеті Лотарингії (Нансі, Франція). Вивчає соціально-територіальну фрагментацію та урбаністичні утопії. Автор таких книг як “Стереотипи у питаннях соціального житла”, “Соціальне житло у Франції”, “Соціологія міста”, “Важливі питання міста та урбанізму”, “Що таке утопія?”, “Криза передмість”.

Мова лекції – французька з послідовним перекладом українською.

Вхід вільний.

Організатор: Французький інститут в Україні

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation