8 вересня – 8 жовтня 2017

Феномен корупції, що, як правило, пов’язаний з політичними або соціологічними проблемами, має художній потенціал. Перефразування, “евфемізми”, створення таємних знакових систем – ці форми корупційної поведінки можна сприймати як художні техніки, що перетворюють реальність на вигадку. Осмислюючи себе в умовах сірої демократії та сірої економіки, художники та художниці вивчають, як корупційна логіка перекроює тканину соціального, і виводять у поле видимого антропологічний, історичний та естетичний виміри корупції.

“Сірий куб”, утворений внаслідок трансформації галерейного “білого куба”, серед іншого являє собою простір художнього погляду на сірі зони пострадянських країн. Брак прозорості та корупційне свавілля – одна із найбільш поширених їхніх характеристик. Однак, “Сірий куб” – це місце, де така характеризація стає предметом критичного розгляду, а корупція осмислюється як структурна складова сучасних економік.

У рамках виставки відбудеться серія заходів, присвячених економічній історії корупції в Україні, а також культурологічному аналізу антикорупційної політики і риторики у пострадянських країнах і не тільки.

На виставці буде представлено відео-роботу Гіто Штеєрл “Вежа”. Цей фільм знято в  Україні у співпраці з українськими художником та підприємцем Олегом Фонарьовим (Харків). “Вежа” – це триканальне відео, в основі якого монтаж та 3D-моделювання динамічних зображень. За кадром спеціаліст з hi-tech та засновник харківської компанії 3D-рендерінга “Program-Ace” Олег Фонарьов розповідає про власні проекти та ситуацію в Україні та Харкові: після розпаду СРСР та після Майдану, на ринку високих технологій та зовнішньо-політичній арені. В роботі використані елементи відеоігр, створених компанією “Program-Ace”.

Дослідниця сучасних мілітаризмів та глобальної політики Гіто Штеєрл присвячує роботу війні, що розгорнулася на сході України, репрезентацію якої вона порівнює з віртуальним геймінгом. Чи ця війна набуде більших, загальноєвропейських, або всесвітніх масштабів, чи вона триватиме перманентно на локальному рівні, підтримуючи ситуацію “стазису” (давньогрецький термін, що позначає одночасно громадянську війну і застій), суть якого – затяжна криза, що стає нескінченним джерелом прибутку для ключових гравців? Ці питання художниця піднімає і залишає відкритими, фіксуючи ситуацію в своїй роботі.

Повне інтерв’ю Олега Фонарьова для проекту “Вежа”.

Есе Гіто Штеєрл “Танк на постаменті: музеї в добу всесвітньої громадянської війни”.

Виставка “Сірий куб” також відкриється в Маріуполі (Платформа ТЮ, 16 вересня), у Харкові (Харківська архітектурна школа, 6 жовтня) та Кишиневі (галерея Бункер, 17 жовтня).

Кураторка – Катерина Міщенко

Учасники та учасниці: Олександр Бурлака, Леон Кагане, Дана Косміна, Станіслав Мензелевський, Анна Онуфрієнко, Генадій Попеску, Олексій Радинський, Олександр Телюк, Гіто Штеєрл.

Архітекторка виставки – Дана Косміна

Години роботи виставки: вівторок – п’ятниця, 14:00 – 20:00; субота – неділя, 12:00 – 20:00.

У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка відбудеться в рамках проекту “Bestechend”, що здійснюється у співпраці між Goethe-Institut в Україні та Федеральним центром політичної освіти bpb за сприяння Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційний партнер — Hromadske.UA

26 червня – 9 липня 2017

Відкриття відбудеться у Міжнародний день захисту жертв катувань – понеділок, 26 червня, о 19:00.

На виставці будуть представлені документальні фотографії, відео- та аудіозаписи, зроблені громадськими моніторами Національного превентивного механізму (НПМ) та співробітниками Офісу Омбудсмана під час візитів у місця несвободи без попередження.

Обмеження свободи держава використовує як інструмент покарання, і водночас — виховання, лікування та турботи. Закритими закладами є не лише колонії, слідчі ізолятори, тюрми, але й дитячі будинки, окремі лікарняні заклади, військові частини, будинки для літніх людей і навіть транзитні зони аеропортів. Решті суспільства мало відомо про життя людей у місцях несвободи. Внаслідок інформаційного вакууму, адміністрації подібних закладів безкарно порушують правила і незаконно утримують ув’язнених та підопічних у нелюдських умовах.

У 1987 році в Україні було ратифіковано “Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання”. У 2002 році до неї було додано Факультативний протокол, що передбачав впровадження Національного превентивного механізму (НПМ), основна ідея якого полягає у запровадженні системи регулярних незалежних відвідувань моніторами НПМ місць несвободи, що мають здійснюватися без попередження адміністрацій і передбачають право на документацію побаченого. В Україні Факультативний протокол було ратифіковано у 2006 році, і тільки в 2012 на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було офіційно покладено функції Національного превентивного механізму. Відтак, монітори НПМ, отримавши мандат на відвідування місць несвободи, стають медіумами з по-той-бічним життям.

Кураторки – Наталка Нешевець та Руслана Козієнко

Дизайн – Оксана Брюховецька

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 13:00 – 20:00. У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний. 

В рамках проекту відбудуться дискусії, лекції та кінопокази. Програму буде оголошено окремо.

Прес-показ відбудеться 26 червня о 13:00 за участі кураторок проекту, а також Маргарити Тарасової (координаторка проектів Центру інформації про права людини, журналістка), Валерії Лутковської (Омбудсман), Юрія Бєлоусова (голова правління Експертного центру з прав людини) та Василини Яворської (менеджерка програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”).

О 14:00 буде представлено результати моніторингу місць несвободи України та обговорення ситуації із катуваннями в них у 2016 році. Спікери: Катерина Чумак (керівниця Департаменту НПМ в Секретаріаті Омбудсмана), Марина Гоменюк, (моніторка НПМ, програмна директорка ГО “Україна без тортур”), Тетяна Печончик (моніторка НПМ, голова правління Центру інформації про права людини), Євген Лєванцов (співробітник Департаменту НПМ в Секретаріаті Омбудсмана).

Організовано за підтримки програми “Права людини та правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”

ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Організатори: Центр інформації про права людини, Експертний центр з прав людини, Національний превентивний механізм та Центр візуальної культури

Інформаційні партнери: Політична критика, Платформа, Українська правда. Життя, Громадське

8 березня – 9 квітня, 2017

Відкриття виставки – середа, 8 березня, 18.00

Поняття “текстиль” і “текст” походять від латинського слова textus, що означає “тканина”, “поєднання”, “переплетіння”. Культура, в якій ми живемо, розвивалася таким чином, що переплітали слова, створювали тексти здебільшого чоловіки: слово, мова стали носіями влади та закону. Переплетіння ж ниток було “жіночою” справою. Його функція – прикрашати, створювати затишок і комфорт – була співзвучною тій ролі, що відводилася жінкам у традиційних культурах. Попри технологічну складність та яскраву візуальність, притаманну деяким технікам вишивки і текстилю, вони були зведені до ремесла і ніколи не прирівнювались до мистецтва живопису або “словоплетіння”.

Таке ставлення до “жіночих” технік співзвучне зі ставленням до жіночої праці загалом. Професійна праця жінок – і досі менш оплачувана, а хатня робота і догляд за дітьми, що в більшості випадків лягає на плечі жінок, залишаються безоплатними  і невидимими.

У сучасному світовому мистецтві вишивка і текстиль стають все більш популярними. Водночас, у консервативних суспільствах декоративність і обслуговуюча функція текстилю та вишивки й досі пропонуються  жінкам у вигляді хобі з відтворення готових шаблонів та несуть у собі певну дискримінаційну конотацію.

Саме тому “жіночі” техніки стали важливими для репрезентації феміністичного мистецтва. Виставка “TEXTUS. Вишивка, текстиль, фемінізм” демонструє, як ці техніки стають медіумами для рефлексивних і критичних висловлювать, підривають ієрархічність мистецьких практик.

Виставка має на меті виявити пласт феміністичного мистецтва, зокрема, у творчості сучасних українських художниць, представленого через вишивку і текстиль, та пропонує глядач(к)ам прочитати його саме як наратив, повертаючись до початкового значення поняття “textus”.

Експозиція, а також лекції та дискусії, що відбудуться в рамках виставки, запропонують до обговорення такі теми, як сучасна ситуація щодо прав жінок, зокрема в Україні та на пострадянському просторі, піднімуть питання жіночої праці та ідентичності в мистецтві і суспільстві.

Кураторка – Оксана Брюховецька

Учасниці: Софія Времєнная, Ксенія Гнилицька, Анна Звягінцева, Аліна Клейтман, Аліна Копиця, Тетяна Корнєєва, Ірина Кудря,Оксана Брюховецька, Валентина Петрова, Анна Сороковая, Ірина Стасюк, Олеся Трофименко, “Швеми”, Анна Щербина.

19  березня о 16:00 відбудеться кураторська екскурсія виставкою.

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 13:00 – 20:00.

У понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

12 – 26 лютого, 2017

У неділю, 12 лютого, ми перевідкриваємо виставку Давида Чичкана “Втрачена можливість” в її нинішньому стані. Законсервований після погрому виставковий простір слугуватиме майданчиком для осмислення ситуації, в якій сьогодні опинилося не лише художнє висловлювання, але й загалом наше суспільство.

Роботи Давида Чичкана – твори мистецтва, художні образи, сильні у своїй слабкості перед замаскованими погромниками. Інтерпретація цих образів вимагає складного розгляду, нюансованого коментування, вдумливої критики та естетичної чутливості. Продовження роботи виставки означає повернення на територію інтелектуального обміну та рефлексії, з якого виставку було витіснено варварським насильством. Тільки так можна побачити її реальні політичні смисли.

Разом з тим, продовжуючи стояти на позиціях відкритості, просвітництва, свободи слова й автономії творчості, ми пропонуємо критично поглянути на постмайданний соціальний ландшафт і можливості не втратити визначені під час Майдану орієнтири майбутнього. Погром – це дикунство і суть антимайдану, соціальної темряви, яка не повинна заволодіти публічним простором України.

Ми перевідкриваємо виставку лекцією української юристки та правозахисниці Ксенії Проконової, що відбудеться в неділю, 12 лютого, о 16:00. Адресована митцям, культурним інституціям і правозахисникам, лекція розгляне можливості правових дій при нападах та знищенні творів мистецтва.

Ксенія Проконова – адвокатеса, керівниця Практики управління конфліктами.

 Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка українського художника Давида Чичкана “Втрачена можливість” відкрилася у Центрі візуальної культури у четвер, 2 лютого. Вона ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя. У серіях графічних робіт художник розкривав причини і говорив про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва. 

Нагадуємо, що у вівторок, 7 лютого, о 17:40 14 осіб увірвались до приміщення Центру візуальної культури, нанесли тілесні ушкодження охоронцю, знищили експозицію виставки та викрали чотири роботи.

Виставка працюватиме до 26 лютого. Години роботи: вівторок – неділя, з 14:00 до 20:00.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Політична критикa, Громадське Культура

2 – 26 лютого 2017

Відкриття виставки – в четвер, 2 лютого, о 19.00.

В суботу, 4 лютого, о 16:00 відбудеться авторська екскурсія виставкою.

Присвячена війні та ситуації після Майдану в Україні, виставка “Втрачена можливість” ставить запитання, що понад три роки висіло в повітрі: чим був, став і міг стати Майдан. На думку автора, Майдан для українського суспільства – це втрачена можливість здійснити соціальну революцію: не захистити гідність, а врешті здобути гідні умови життя.

У серіях графічних робіт художник розкриває причини і говорить про наслідки цієї втрати, серед яких “декомунізація” – парадоксальне явище, що кристалізує в собі ознаки контрреволюції на тлі політичного невігластва. Давид Чичкан іронічно пропонує її прихильникам бути послідовними і “декомунізувати” не лише спадок радянської держави, а й українських соціалістів – Івана Франка, Михайла Драгоманова, Лесі Українки. Художник наголошує, що низький рівень політичної культури українського суспільства обумовлює “декомунізацію”, а низький рівень політичної свідомості на пострадянському просторі загалом розширює можливості пропагандистської машини реакційного Кремля.

Для Давида Чичкана його політичний активізм є невіддільним від художньої практики. Як анархіст і художник своїми роботами (від стріт-арту до графічних серій) він політизує дискурс українського сучасного мистецтва, перетворюючи його на інструмент трансформації суспільства.

Давид Чичкан – художник, анархо-комуніст, активіст організацій “Чорна веселка” та “ЛКПД”. Живе та працює в Києві.

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00. В понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Організатор: Центр візуальної культури

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Політична критикa, Громадське Культура

19 листопада – 25 грудня

“Кінотрон – це нова форма кіновиробництва.

Аналогія виникає одразу: циклотрон, синхрофазотрон тощо.

Це все – про найвищі швидкості та гігантські енергії”. 

З архіву кінорежисера Фелікса Соболєва

Виставка “Кінотрон” уперше представить публіці маловідоме, але унікальне явище з історії українського кіно. Йдеться про експериментальні пошуки представників “київської школи наукового кіно”, що виникла в 1960-х роках навколо видатного кінорежисера Фелікса Соболєва. Його фільми “Сім кроків за горизонт”, “Я та інші” тощо чи не вперше продемонстрували, що наукове кіно може здобути популярність у масового глядача, створюючи при цьому експериментальний синтез науки та мистецтва. Втім, переважна більшість новаторських ідей Соболєва та його послідовників не була втілена.

На виставці “Кінотрон”, створеній у результаті дослідження архівів Фелікса Соболєва та його колег, будуть уперше оприлюднені утопічні концепції “київської школи наукового кіно”. Соболєв описував свою ідею “кінотрону” як “нову форму кіновиробництва”, що уможливить “потужне прискорення” процесу створення фільмів і творчого мислення загалом. Ця ідея залишилася на папері – так само, як чимало інших задумів Соболєва. У центрі виставки – засноване на архівних знахідках припущення про те, що Соболєв та його колеги прагнули створити екранізацію знаменитого філософського есе Станіслава Лема “Сума технології” – фільм, що мав шанс здійснити справжню революцію в кіно.

Виставка “Кінотрон” зіставляє ці невтілені утопічні задуми з фрагментами фільмів, створеними “київською школою наукового кіно” в рамках жорсткого бюрократичного контролю над кіновиробництвом. Ці фільми охоплюють найрізноманітніші сфери сучасної науки – від експериментальної соціології до астрофізики, від політичної науки до кібернетики (особливе місце в історії українського наукового кіно посідає співпраця з Інститутом кібернетики, заснованим академіком Глушковим у Києві). Сьогодні, в часи нового інтересу до ідей прискорення й технологічного розширення можливостей людини, ідея “кінотрону” заслуговує на своє запізніле втілення – принаймні у форматі виставки.

Концепція виставки: Олексій Радинський

Дослідницька група проекту: Руслана Козієнко, Сергій Климко, Олексій Радинський

Архітектор виставки: Олександр Бурлака

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00 у будні, 12.00 – 20.00 у вихідні. В понеділок виставка не працює.

Вхід вільний.

Виставка працює до 25 грудня.

Виставка відбувається за сприяння Міністерства культури та народної спадщини Польщі

Організатори: Центр візуальної культури, Krytyka Polityczna

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

Партнери:  Національний центр Олександра Довженка

Музей сучасного мистецтва у Варшаві

Міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Інформаційні партнери:  Українська Правда. Життя, Korydor,  Moviegram, Cultprosir, Update, Політична критика

Фото Сандри Шуберт

1-30 жовтня, 2016

Виставка “Візит привидів” ставить питання не лише про те, що пам’ятати, але й про способи розповідати історію візуальними чи іншими художніми засобами. Адже привиди – це не просто образи чи примари, це набори смислів, що нагадують про травми минулого і постійно знаходять для себе нові форми вираження.

Тематично виставка охоплює новітню історію України: війна, злочини ненависті, контраверсії декомунізації. Разом із тим “Візит привидів” поглиблює розуміння цих тем, звертаючись до давніших європейських феноменів – фашизму, антисемітизму, репресивного аспекту східнонімецького соціалізму тощо.

Учасниці та учасники працюють з відчуттям тривожного очікування – власне, вони показують, яким чином його можна перервати. Вони організовують простір виставки як такий, що наповнюється шумами й образами, історіями й досвідами – саме в цій ситуації активізується робота пам’яті й пропрацювання болісного минулого.

Виставка відбудеться за підтримки Федерального центру політичної освіти (Bundeszentrale für politische Bildung, Німеччина) та в рамках міжнародної конференції “Суперечливі спогади про складне минуле. Східна Європа крізь призму історичних подій XX століття”, присвяченої віктимізації та відповідальності, висвітленню конкурентних історичних наративів, а також впливу діаспори на прояви історичної пам’яті у постсоціалістичних країнах.

Кураторка: Катерина Міщенко.

Художники й художниці: Пьотр Армяновскі, Анатолій Бєлов, Оксана Брюховецька, Пеґґі Бут, Айко Ґрімберг, Die Tödliche Doris, Ангеліна Карякіна, Дмитро Левицький, Микола Рідний, Сергій Попов, Сандра Шуберт, Михаіл Толмачов.

Графічний дизайн: Катаріна Кьолер, Вольфанг Шверцлер.

Години роботи виставки: 14.00 – 20.00 у будні, 12.00 – 20.00 у вихідні. В понеділок виставка не працює.

У рамках виставки відбудуться заходи:

1 жовтня (субота), 19.00 – відкриття виставки
2 жовтня (неділя), 15.00 – кураторська екскурсія
7 жовтня (п’ятниця), 19.00 – показ фільму Олексія Радинського “Зсув” (2016)
9 жовтня (неділя), 12.00 – воркшоп Анатолія Бєлова для дітей “Ножиці для примар”
21 жовтня (п’ятниця), 19.00 – “Історія в пеклі”, розмова з Микитою Каданом
22 жовтня (неділя), 14.00 – “Справа Бейліса”, перформанс-екскурсія Подолом (за попереднім записом)
29 жовтня (субота), 21.00 – нічна кураторська екскурсія
29 жовтня (субота), 23.00 – дискусія “Ніч із привидами”

Вхід на виставку та усі заходи вільний.

За підтримки: Bundeszentrale für politische Bildung

ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

7 – 25 вересня

Час роботи виставки: вівторок – неділя, 13.00 – 20.00. Вхід вільний.

Відкриття виставки Марії Куліковської «Пліт “Крим”. Карта долі» про першу експедицію мандрівного парламенту переселенців «Пліт “Крим”»відбудеться в середу, 7 вересня, о 19.00.

Політичні чи природні катаклізми, війна, бідність, прагнення до кращого життя змушують людей залишати свої домівки і вирушати у відкрите плавання назустріч чужим берегам. Така подорож завжди ризикована: її успіх залежить від випадку, прихильності долі, та найбільше – від підтримки інших людей.

16 серпня на набережній річки Дніпро в Києві, між дорогими ресторанами та плавучими готелями, на воду було спущено рятувальний пліт під назвою «Крим». На плоту жила колишня мешканка Криму художниця Марія Куліковська. Марія жила на плоту без жодних ресурсів – лише за рахунок того, чим ділилися з нею перехожі.

19 серпня пліт “Крим” відчалив від столичної набережної і розпочав свою одіссею. Завдяки безперервній турботі, увазі, доброті та щедрості випадкових людей, екіпаж плота дістався до гирла Дунаю.

На кордоні з Румунією рух плота зупинили співробітники Державної прикордонної служби України. Екіпаж плота був ненадовго затриманий ДПСУ.

Після тимчасового повернення до Києва, «Пліт “Крим”» продовжить свою подорож річками України та Європи, щоб об’єднувати людей, які зустрінуться на його шляху, у спільноту солідарності та взаємної підтримки.

Виставка «Пліт “Крим”. Карта долі» – це розповідь про відкрите плавання назустріч невідомому, історія про загадки і таємниці, відкриття, знайдені скарби, сюрпризи долі та людську доброту. Ця розповідь присвячена героїзму всіх мігрантів та переселенців, які з власної волі чи вимушено прямують до незнайомих берегів, щоб почати нове життя, а також всім людям з відкритим серцем, які готові допомагати та турбуватися про інших.

Кураторка виставки – Леся Кульчинська. 

Мандрівний парламент переселенців «Пліт “Крим”» – це перформенс Марії Куліковської, покликаний нагадати про вразливість і беззахисність людей, які втратили свої домівки, та закликати до солідарності з ними. «Пліт “Крим”» – це платформа для обговорення проблем переселенців та спільного пошуку їхнього вирішення. Він з’являтиметься на набережних різних міст, щоб кожного разу позначати своєю присутністю місце для нової наради та нових зустрічей. Сьогодні сотні тисяч людей, що опинилися без домівок чи засобів до існування, рухаються на човнах та плотах до берегів, де їх ніхто не чекає і не хоче бачити, в пошуках кращого життя, безпеки, чи просто можливості вижити. На хвилях дрейфує населення нової республіки, не позначеної на карті – фантомної республіки мігрантів. Її громадянином одного дня може стати будь-хто з нас. Рятувальний «Пліт Крим» стає її посольством, мандрівним парламентом усіх позбавлених місця та представництва.

Перформенс “Мандрівний парламент переселенців «Пліт Крим»” є частиною спільного проекту Марії Куліковської та Центру візуальної культури «Школа політичного перформенсу», а також паралельної програми до виставки «Камера Сєнцова».

Марія Куліковська – сучасна художниця, акціоністка. Народилася в Керчі. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, факультет архітектури в Києві. Марія є авторкою багатьох перформенсів, акцій та учасницею хеппенігів, серед яких: “War and Pea$e” (Маріуполь, 2016), “9^th of May” (персональна виставка; Лондон, 2016), “1 May” (Лондон, 2016), “Happy Birthday” (Лондон, 2016), “Patience?” (Красноярська бієнале, 2015), “#Onvacation” (Венеційська бієнале, 2015), White (ріка Москва, Кримський міст, 2015), “Untitled” (Париж, 2014), “254” (“Єрмітаж”, Санкт-Петербург, 2014) та інші.

«Школа політичного перформенсу», перший курс якої розпочинається 5 вересня 2016 року, стане перманентною платформою для обміну досвідом та спільної творчості. Відкриті лекції будуть поєднуватися із практичними заняттями, семінарами, інтенсивними воркшопами, колективними акціями та перформенсами учасників та викладачів школи. Зі студентів школи буде створена художня група політичного реагування, з якою буде реалізована серія проектів у публічному просторі.

Партнери: Goethe-Institut в Україні

БО «БФ Восток SOS», група підтримки “кримських заручників” «Комітет солідарності», Громадська організація «Крим SOS»

Галерея «Art Represent» (Лондон), галерея «Vozdvizhenka Arts House»

Профінансовано спільно з «Krytyka Polityczna» («Political Critique») в рамках програми Connected Action for the Commons European Cultural Foundation’s.

Інформаційні партнери: Український кризовий медіа-центр, Крим.Реалії

 За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

26 лютого – 27 березня 2016
ВИСТАВКА ГРУПИ МЕЛЬНИЧУК-БУРЛАКА
КРАЩЕ, ГІРШЕ, ЩЕ ГІРШЕ

У п’ятницю, 26 лютого, о 19:00 в Центрі візуальної культури відбудеться відкриття виставки групи Мельничук-Бурлака «Краще, гірше, ще гірше», яка триватиме до 27 березня.

У проекті «Краще, гірше, ще гірше» Іван Мельничук та Олександр Бурлака застосовують ключові поняття архітектури та урбаністики для пояснення політичних та воєнних процесів, що наразі охоплюють земну кулю. Наприклад, як сталося, що поняття «моста» в політичному лексиконі почало позначати «дружбу», «єднання», «злагоду»? Адже, з точки зору історії архітектури, міст – це передусім військове знаряддя, що служить для захоплення нових територій та встановлення ефективного контролю над ними. Відправною точкою проекту є сучасний пропагандистський проект побудови моста через Керченську протоку, що має поєднати окупований Крим із материковою Російською Федерацією.

В основі проекту лежить робота, створена для виставки «Телефонні дзвінки з цвинтаря та інші історії: виставка проти прихованої війни в Україні» в Академії світового мистецтва, Кьольн (куратори Єкатєріна Дьоґоть та Девід Ріфф).

«Ідея зв’язати дві точки по прямій – це реалізація математичної абстракції. Головна функція мосту не змінилася – зайняти працею військовополонених. Подальше обіцяне чудо економічного розквіту явно пов’язано з імітацією жертвопринесення. Супермости сучасності – це гігантські жертовники над морем крові».

«Міст, що проходить над нами, поєднує Росію і Європу. Міст між двома «благополуччями». Країни, що знаходяться в цій зоні, розцінюються і Європою, і Росією як країни-гарніри, що доповнять основну страву».

Група Мельничук-Бурлака

Виставка працює щодня, окрім понеділків, з 13 до 20 години
Вхід на виставку вільний

Група Мельничук-Бурлака існує з 2013 року (раніше Іван Мельничук та Олександр Бурлака були учасниками «Групи предметів»). У своїй практиці група ставить під питання роль, ідеологію та відповідальність архітектора сьогодні. Група Мельничук-Бурлака брала участь у Першій трієнале в Берґені («Берґенська асамблея»), у виставках номінантів на премію PinchukArtCentre 2013 та 2015 років, у виставці «Телефонні дзвінки з цвинтаря та інші історії» в Академії світового мистецтва (Кьольн) тощо. 2014 року в Центрі візуальної культури відбулася виставка групи Мельничук-Бурлака «Острів».

Олександр Бурлака – архітектор, художник, мешкає та працює у Києві. Молодший науковий співробітник Національного художнього музею України.

Іван Мельничук – архітектор, художник, мешкає та працює в Києві. Співзасновник фонду «Метод».

За підтримки ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation:

Центр візуальної культури (ЦВК) був створений у 2008 році як майданчик для співпраці між академічними, художніми та активістськими спільнотами. ЦВК є незалежною громадською організацією, що займається видавничою і виставковою діяльністю, науковими дослідженнями, проведенням публічних лекцій, дискусій і конференцій. У 2015 році Центр візуальної культури отримав нагороду Європейської культурної фундації ім. принцеси Марґріт. Центр візуальної культури також виступив організатором Київської бієнале 2015 «Київська школа».

Центр візуальної культури (вул. Глибочицька, 44, 2-ий поверх)

Контакти:

+380676695457 Ганна Циба
+380639535143 Наталка Нешевець
www.facebook.com/vcrc.org.ua
vcrc@vcrc.org.ua

З 19 листопада по 21 грудня у Центрі візуальної культури (вул. Глибочицька, 44) в Києві проходитиме польсько-українська виставка феміністичного мистецтва, присвячена темі «жіночого» в суспільстві.

Виставка працює з вівторка по неділю з 12:00 до 20:00
Вихідний день – понеділок

Нині ми живемо у світі, де стала можливою реалізація політичної вимоги рівності статей, незважаючи на реальні чи уявні відмінності між ними. Це означає необхідність всебічного осмислення явищ дискримінації, а також аналіз конструктів «маскулінного» та «фемінного». Говорячи про «жіноче», важливо надати голос для висловлювання самим жінкам.

На виставці буде представлено твори сучасного мистецтва, в яких художниці говорять про існування жінок у сучасності та історії, про гендерні ролі, а також про жіночу тілесність, практики і життєві ритуали.

У Польщі феміністичні теми в мистецтві піднімалися ще з 1970-х років і мали значний сплеск у 1990-ті. Польські художниці ґрунтовно опрацьовують теми жіночої тілесності і суб’єктивності. Одну зі знакових польських феміністичних робіт 1990-х буде показано на виставці серед творів останнього десятиріччя. Українська частина експозиції представить найновіші твори художниць, які, осмислюючи різні виміри «жіночого», демонструють гостру реакцію на стан сьогоднішнього українського суспільства. Гендерна тематика у їхніх роботах пронизує теми ідентичності, історії, любові, війни.

Кураторка
Оксана Брюховецька

Художниці
Польща: Анна Баумґарт, Івона Демко, Алісія Жебровська, Урсула Клуз-Кнопек, Анка Лесняк, Алека Поліс, Ева Юшкевіч, Зузанна Янін.

Україна: Оксана Брюховецька, Ксенія Гнилицька, Гриця Ерде, Аліна Клейтман, Аліна Копиця, Ірина Кудря, Марія Куликівська, Валентина Петрова, Аліна Якубенко.

Вхід вільний

За підтримки: ERSTE Stiftung та Charles Stewart Mott Foundation

За фінансової підтримки Міністерства культури і народної спадщини Польщі

Організаційні партнери: Krytyka Polityczna та Польський інститут у Києві

Інформаційний партнер:

Контакти:

www.facebook.com/vcrc.org.ua
vcrc@vcrc.org.ua

Тетяна Мала
093 168 38 62
mala.socio@gmail.com

Анна Орєхова
050 918 65 37
a.orekhova@gmail.com