З нашого листа до міністра культури України Євгена Нищука від 24 червня:

Фото: Пам’ятник Щорсу, колаж Володимира Воротньова

“Монументальне мистецтво України радянського періоду є унікальним явищем української культури, котре містить в собі цілий ряд новацій та відкриттів. Будучи інструментом державної пропаганди, радянська монументалістика перебувала в рамках панівного стилю соцреалізму, однак і в таких умовах художники знаходили способи вільного творчого вираження, вдаючись до символізму та формалістичних експериментів. Сьогодні мистецтво радянської епохи потребує нового, незаангажованого погляду, вільного від колишнього ідеологічного навантаження, та відмінного від способу його трактування в радянський час.

Прикро, що протягом останнього часу культурне надбання на території України безперешкодно знищується внаслідок некомпетентності установ, що видають директиви про знищення пам’яток, примітивно маркуючи їх «рупорами радянського режиму», – в той час, коли експертне середовище визначає більшість із них як цінні об’єкти з мистецької, культурної та історичної точок зору.

Ці твори є історичними документами своєї епохи, знищуючи які, ми позбавляємо себе можливості адекватного різностороннього вивчення минулого, без якого неможливим виявляється розуміння теперішнього та майбутнього. Подібне нищення культурної спадщини нагадує нещодавнє знищення архітектурних пам’яток у сирійській Пальмірі чи ассирійських статуй у музеї Мосула (Ірак) бойовиками «Ісламської держави».

На жаль, сьогодні в Україні доводиться нагадувати про загальновизнане у світі правило: твір мистецтва не може бути просто знищений, якою б не була мотивація. Щоб залишатися цивілізованим суспільством, нам необхідно працювати з проблематикою, що пов’язана з твором мистецтва, та виробляти сучасні адекватні вирішення щодо неї, а не вдаватися до репресій щодо самого твору.

Варто також зауважити, що окрім самого Закону про декомунізацію, одним із мотивів знищення творів українського мистецтва радянської доби стала ідея викорінення деяких прізвищ радянських діячів з історичної та географічної мап України. Однак, сама лише заборонна політика Інституту національної пам’яті, який опублікував список «імен, що повинні зникнути з мапи країни», мала б викликати підозру, адже «робота з пам’яттю» передбачає складний, довготривалий і суперечливий процес, який не має нічого спільного з директивною забороною, виданою одноосібно чи вузькою групою та спущеною «згори». Діючи таким чином, Інститут уподібнюється до того, з ким намагається боротися, – а саме до радянської влади, головними інструментами якої якраз і були заборона, знищення та репресії всього, що суперечить тоталітарному режиму.

В європейській та американській практиці такі інструменти політики пам’яті як заборона та забуття вже давно було визнано не лише недієвими, але й небезпечними: адже вони ведуть не до продуктивної роботи пам’яті, а до повторної травматизації, невтішні результати якої стають очевидними лише через кілька десятиліть. Показником притомної роботи з минулим та історією є співіснування різних версій історичної пам’яті, а не викорінення усіх інших заради однієї, визначеної одноосібно чи інституційно.

Оскільки Міністерство культури України бере на себе відповідальність за роботу з культурною та історичною пам’яттю, закликаємо Вас як його очільника взяти до уваги експертні рекомендації та зупинити знищення культурних пам’яток радянської доби на території України і надалі опікуватися ними: захистити від знесення монументи, що сьогодні знаходяться в публічному просторі, а також забезпечити облік та належне зберігання об’єктів, що станом на сьогодні уже були демонтовані. Просимо Вас ініціювати та організувати державну роботу з пам’ятками радянської доби, альтернативну сьогоднішній програмі їхнього знищення та забуття.

Задля конкретизації наступних кроків у пам’яткоохоронній сфері просимо Вас розглянути і дати відповіді на вирішальні для цієї галузі на сьогодні запитання:

– Чому Міністерством культури України ігноруються результати дослідження експертної ради, створеної при ДМА на виконання Розпорядження КМДА від 28.07.2015 р. N 745 для визначення художньої цінності об’єктів, що підлягають або можуть підлягати демонтажу? До Міністерства культури, КМДА та УІНП було передано заключення цієї експертної комісії, що працювала близько року і дала рекомендації стосовно кількох сотень пам’яток радянської доби, демонтаж яких, однак, продовжується.

– Хто несе відповідальність за демонтаж та за ті об’єкти, що вже були незаконно демонтовані, маючи памяткоохоронний статус?

– Якою буде процедура прийняття рішень в Міністерстві культури України щодо пам’ятників Щорсу, Островському, Батьківщині-Матері і монументу «Дружби народів» у Києві, та пам’ятника Артему в Святогірську? В заключенні експертної комісії при ДМА значилося, зокрема, що пам’ятники Щорсу та Островському не можуть бути демонтовані, оскільки є формоутворюючими елементами архітектурного ансамблю міста.”

Лист написано колективом Центру візуальної культури та Євгенією Моляр з метою запобігти подальшому знищенню пам’яток радянської доби та привернути увагу до хибності політики пам’яті, яку сьогодні пропонує Українська держава.